Эмиль Золя - Черево Парижа

У цей період Флоран був зовсім щасливий. Він наче піднімався над землею, окрилений могутньою думкою віддячити за все те лихо, що творилося на його очах. Він сполучав у собі наївність дитини з довірливістю героя. Якби Логр розповів йому, що геній, який стоїть на Липневій колоні, спустився з свого постаменту, щоб стати на чолі повсталого народу, здається, він і тоді не здивувався б. Вечорами в Лебігровій винарні Флоран схвильовано розповідав про наступну битву, як про свято, на яке будуть запрошені всі чесні люди. Та коли захоплений Гавар починав при цьому гратися своїм револьвером, Шарве відпускав їдкі жарти, посміхався, знизував плечима. Зверхність його суперника у змові бісила вчителя, викликаючи огиду до політики. Якось увечері, прийшовши раніш, ніж звичайно, і заставши самих тільки Логра та Лебігра, він, нарешті, облегшив свою душу.

— Хлопець нічогісінько не розуміє в політиці,— сказав Шарве.— Краще б він пішов на вчителя краснопису в пансіоні для дівчат... Це було б справжнє нещастя, коли б він здійснив свій план, бо з його соціальними химерами він нав’язав би нам цих проклятих робітників. Ось такі люди і псують усю справу. Не треба нам м’якосердих рюмсал, гуманних поетів, легкодухих людей, що обіймаються після першого штовханця... Проте він не досягне своєї мети. Його посадять у в’язницю, та й по всьому.

Логр і торговець вином і оком не моргнули. Вони дали Шарве висловитися.

— Та його давно б посадили у в’язницю,— провадив далі той,— якби він справді був такий небезпечний, як каже про себе. Знаєте, коли він починає величатися своєю втечею з Кайєнни,— аж дивитися на нього шкода!.. Кажу вам, поліція з першого дня знала, що він повернувся до Парижа. Якщо вона дала йому спокій, то тому, що сміється з нього.

Логр злегка здригнувся.

— От за мною вже п’ятнадцять років шпигують,— почав знову ебертист, трохи пишаючись.— Однак я не кричу про це на всіх вулицях... Тільки я не маю ніякого бажання втручатися в його нерозумні витівки. Що я, справді дурень, чи що, чого мені свою голову підставляти!.. Можливо, слідом за ним ходить з півдесятка шпигунів і схоплять його за комір, як тільки він знадобиться префектурі.

— Ет, що вигадали! — сказав Лебігр, який мав звичку помовчувати.

Він був трохи блідий і поглядав на Логра, який тихенько терся горбом об скляну перегородку.

— Це самі тільки припущення,— пробурмотів горбань.

— Так, припущення, якщо хочете,— відповів учитель.— Проте я знаю, як це робиться... В усякому разі я й тепер не дамся в руки шпигунам. Ви робіть, як хочете, але я не радив би вам, а особливо панові Лебігрові, лізти в цю кашу; адже у вас першим ділом закриють винарню.

Логр не міг утриматися від посмішки. Шарве кілька разів говорив з ними у такому роді; мабуть, він мав намір відбити їх од Флорана шляхом залякування. Та обидва вони були такі спокійні й певні в собі, що Шарве дуже дивувався. Проте він і Клемане ще й досі регулярно з’являлися вечорами до винарні. Висока брюнетка більше не працювала табельницею в павільйоні морської риби. Пан Манурі звільнив її.

— Погань усі ці комісіонери,— бурмотів Логр.

Клемане, притулившись спиною до перегородки, крутила цигарку довгими тонкими пальцями і рішуче відповідала:

— Е, в нас сварка вийшла!.. Наші політичні переконання протилежні, от і все. Цей Манурі має калитку таку товсту, як він сам, і ладен лизати чоботи імператорові. Адже коли б контора була моя, я б і дня не протримала його на службі.

Справді, Клемане любила часом недоречно пожартувати і одного ранку заради власної потіхи написала на таблицях проти назв камбал, скатів та макрелей імена найбільш відомих придворних дам і кавалерів. Ці риб’ячі клички, дані найвищим сановникам, ця оцінка графинь та баронес, яких продавали по тридцять су штука, смертельно перелякали пана Манурі. Гавар і досі сміявся з її дотепу.

— Нічого,— казав він, ляскаючи Клемане по руці,— зате ви в нас справжній мужчина!

Клемане винайшла новий спосіб готувати грог. Спочатку вона наливала в склянку гарячу воду, потім, підсолодивши її цукром, крапля по краплі наливала ром на плаваючий кусочок лимону, не даючи йому змішуватися з водою; після цього запалювала його і, поволі випускаючи клуби диму, дивилась, як він горів; а високе полум’я алкоголю кидало на її лице зеленкуватий відблиск. Проте і це вже було для неї занадто дорого тепер, коли вона втратила посаду. Шарве, глузливо посміхаючись, зауважив своїй дружині, що вона вже більше не багачка. Клемане тепер мала тільки те, що заробляла уроками французької мови, які давала рано-вранці в кінці вулиці Міроменіль одній молодій особі, що хотіла поповнити свою освіту потихеньку, щоб не знала навіть її власна служниця. І Клемане почала задовольнятися ввечері одною квартою пива. Причому пила її з філософським спокоєм.