Эмиль Золя - Черево Парижа

Коли ці байки дійшли до вух красуні Нормандки, вона, сміючись, знизала плечима:

— Що це ви говорите? Ви зовсім не знаєте Флорана. Це така мила людина, лагідна, як овечка.

Вона відмовила Лебігрові, що спробував формально запропонувати їй свою руку. Вже місяців зо два Лебігр щонеділі дарував Мегюденам пляшку лікеру. Роза з покірним виглядом сама приносила цей подарунок. Вона завжди переказувала від хазяїна Нормандці якийсь комплімент, привітне слово й повторювала це якнайточніше, видно, ніскільки не сердячись на нього за таке доручення. Коли Лебігрові було відмовлено, він, щоб показати, що анітрохи не образився і не втратив надії, другої ж неділі послав Розу до Мегюденів з двома пляшками шампанського та великим букетом. Роза передала все це Луїзі, повторивши дослівно такий мадригал:

— Пан Лебігр просить вас випити це вино за його здоров'я, що дуже постраждало з відомої вам причини. Він сподівається, що ви згодом його вилікуєте, ставши для нього такою самою милою та доброю, як ці квіти...

Нормандку дуже насмішив захоплений вигляд служниці. Вона поцілувала дівчину й заговорила з нею про її господаря, кажучи, що чула, наче він дуже вибагливий. Молодиця розпитувала Розу, чи дуже вона кохає пана Лебігра, чи носить він шлейки та чи хропе вночі. Потім наказала Розі забрати назад і шампанське, і квіти.

— Передайте панові Лебігру, щоб він більше не посилав вас... Ви надто лагідні, моя мила. Мені аж прикро бачити вас з пляшками під пахвою... Та невже ви такі лагідні, що не годні вашому панові хоч очі видряпати?!

— Боже мій, та він же мене посилає! — відповіла Роза, виходячи з кімнати.— А ви даремно його ображаєте... Він дуже красивий чоловік.

Нормандку скорила ніжна вдача Флорана. Красуня, як і раніше, сиділа на уроках Мюша ввечері біля лампи, мріючи вийти заміж за цього хлопця, такого доброго до дітей. Вона й далі б продавала б рибу, а Флоран з часом зайняв би якусь видатну посаду в управлінні Центральним ринком. Та ці мрії розбивались об пошану, яку мав до неї вчитель; він чемно вітався з нею, проте тримався на відстані, а їй хотілося б сміятися з ним, дозволити йому позалицятися до неї, кохати так, як вона вміла кохати. Впертий опір Флорана якраз і примушував Луїзу Мегюден мріяти про шлюб; вона уявляла собі, що цей шлюб принесе велике задоволення її честолюбству. Флоран жив іншим життям, він стояв вище за неї, і їй хотілося піднятися до нього. Може, він і задовольнив би її бажання, якби не полюбив так щиро Мюша; крім того, йому було бридко мати полюбовницю в домі, де поряд жили мати й сестра.

Нормандка з великим здивуванням вислухала біографію свого милого. Досі він ніколи не розповідав її. Луїза почала докоряти йому. Незвичайні пригоди надали ще більше пікантності її коханню до Флорана. Він протягом кількох вечорів мусив описувати їй усе, що з ним було. Луїза боялася, що поліція, нарешті, розвідає, де він, але Флоран заспокоював її, кажучи, що це було надто давно і тепер нічого боятися поліції. Колись увечері він розповів Луїзі про жінку на бульварі Монмартр, про даму в рожевому капелюшку, з простріленими грудьми, чия кров пролилась на його руци. Він ще часто згадував про неї . Її сумний образ стояв перед ним у ясні ночі в Гвіані; він повернувся до Франції з божевільною мрією колись ясним сонячним днем зустріти її десь на вулиці, хоч і відчував досі мертву вагу її тіла впоперек своїх ніг. Може, вона ожила! Іноді, коли Флоран ходив вулицями, він раптом відчував удар у серце: йому здавалося, що він упізнав її в юрбі. Тремтячи від хвилювання, Флоран бігав за рожевими капелюшками, за шалями, що спускалися з плечей. Заплющивши очі, він бачив, наче незнайомка йде, наближається до нього; та ось шаль спадала з неї, і на хусточці виступали дві червоні плями; молода жінка з’являлася перед ним бліда, як віск, з нерухомими очима, із скривленими губами. А найболячіше було Флоранові те, що він не знає її імені, що в нього від неї залишилася сама, тільки тінь, наче втілена журба. Коли Флоран думав про жінку взагалі, перед ним завжди поставала вона —єдино добра, єдино чиста. Він часто ловив себе на химерній думці, що вона шукала його на тому бульварі, де була вбита, і певний був, що якби вони зустрілися на кілька секунд раніше, то вона, подарувала б йому життя, сповнене щастя. І Флоран не хотів іншої жінки, інші для нього не існували. Коли він говорив про неї, його голос так тремтів, що Нормандка інстинктом закоханої жінки все зрозуміла, і в ній прокинулися ревнощі.