Григорий Сковорода - Книжечка, що називається SILENUS ALCIBIADIS, тобто ікона АЛКІВІАДСЬКА (Ізраїльський змій)

Вперше уривки трактату були опубліковані Д. І. Багалієм у 1894 р. під назвою «Ізраїльський змій» за другим автографом. Повністю трактат вперше був опублікований 1912 р. В. Д. Бонч-Бруєвичем за тим же автографом. У виданнях АН України 1961 і 1973 рр. основою публікації є перший автограф із пізнішими виправленнями й доповненнями самого Сковороди, які він зробив 1785 р., тобто вже після другої редакції твору.

------------

Примітки автора:

[*1] Divinus Plato[13].

[*2] Все-все: по-грецьки пампан, універсум.

[*3] Αντιπάθης, συμπάθης — пристрасний, співпристрасний; пристрасність, співпристрасність.

[*4] Quid est techna poetica? Facere ex malo bonum. Quis bonus?.. Caro nihil…[24]

[*5] Manna? Quidnam hoc? Що це? Чудо, а джерело його що? По-слов'янськи чудо є старе.

[*6] Емвлима, тобто вкидка, вмітка, вправка. Injectio, insertio, tanquam. Praetiosi lapilli in loculum sive oculum annuli[25].

[*7] Не вимовили ши, лиш сиболет, через це загинули (Книга Суддів).

[*8] Глянь! Що означає справжній Содом і Єрихон? За пустодзвоном Єрихон означає пахощі.

[*9] Глянь: "Сонце впало. Жінка Лотова повернулась назад — те ж".

[*10] Amplius і до того ж немає. Id est umbra sum et figura; amplius nihilum. Sol est pascha; et ergo sum — solis sol; umbra, umbrae, seu antipascha, id est viceumbra, vicefigura, antitypus[29].

[*11] Віце-фігура — graece: ὰντίτυπος.

-----------

Примітки видавця:

[1] Назва трактату походить від так званих алківіадських силенів. Алківіад (бл. 450–404 до н. е.) — афінський державний діяч і полководець, учень і друг Сократа, особистість добре знана й описана в античності. Він є одним із персонажів діалогу «Бенкет» Платона, де порівнює Сократа з силеном, всередині якого заховані зображення богів. Взагалі ж силенами називали негарні скульптурні фігурки, порожні всередині, де зберігалися прекрасні статуї. Образ силенів був дуже популярний у середні віки і в епоху Відродження. Так, Еразм Роттердамський у XXIX гл. свого твору «Похвала глупоті» пише про те, що кожна річ має два лиця, подібно до Алківіадових силенів, і ці обличчя не подібні одне до одного. У подібному значенні вживає цей образ і Сковорода, щоб підкреслити різницю внутрішнього (невидимого) і зовнішнього образу речей.

Даний твір посідає визначне місце у філософській еволюції Сковороди. У ньому філософ чітко формулює свою концепцію двох натур (видимої і невидимої, тлінної і вічної) і трьох світів (макрокосму — природи, мікрокосму — людини і світу символів — Біблії). Цим він підводить філософську основу під своє вчення про спорідненість праці й людське щастя. Стверджуючи тезу про вічність створеної Богом матерії і її збереження при взаємопереході речей із одного стану в інший, він утверджує важливість внутрішньої, духовної природи, відкидаючи все зовнішнє, яке є лиш марновірство, забобони й джерело марних суперечок, породжує війни й розбрат. Це стосується також релігійних обрядів, які для багатьох людей замінюють справжню віру.

Щодо форми цей твір характеризується переходом від діалогу до трактату, де думки викладені вже безпосередньо від самого автора.

[2] Назва другої редакції твору «Ізраїльський змій» має своїм джерелом біблійний образ, який, як і образ силенів, часто зустрічається у різних творах Сковороди, звичайно майже в одному й тому ж смислі. При цьому важливо, що мислитель використовує цей образ у збірному значенні, узагальнюючи різні біблійні легенди і виділяючи два аспекти його алегоричного тлумачення: 1) плазун, що спокушає Єву, переслідує жінку, яка повинна народити дитину тощо, апокаліптичний змій (дракон) символізує низькі пристрасті, сваволю плоті; 2) друге тлумачення образу змія у протилежному смислі має джерелом біблійну легенду про покарання євреїв за непослух Богові. Спершу вони зазнали нападу смертоносних зміїв, а потім перед ними для вилікування від страху й для нагадування про Бога Мойсей встановив відлитого ним мідного змія. Символом вічності вважається змій, звинутий у кільце.

[3] До цих слів, що приписувалися Сократові, Сковорода звертався неодноразово, тим самим підкреслюючи близькість власного життєвого принципу до практичної етики Сократа, до його розуміння закликів до самопізнання, поміркованості й самовдосконалення.

[4] Ці думки Епікура викладені у відомому листі до Менекея. Слова Епікура «все природне здобувається легко, а пусте (зайве) трудно дістається» Сковорода творчо розвинув, пов'язавши їх з ідеєю «спорідненої праці», у якій він вбачав головне джерело людської насолоди й щастя.

[5] Такий заклик дуже характерний для римського поета Горація, послідовника епікурейської етики, автора заклику «Лови день». Високо оцінюючи Горація як поета і мислителя, Сковорода називав його пророком.