Стефан Цвейг - Марія Антуанетта

Усе це було б лиш особистою трагедією, нещастям, що й сьогодні день у день чаїться за причиненими дверима. Проте саме в цьому випадку згубні наслідки такого по­дружнього нещастя вийшли далеко за межі приватного життя. Бо ці чоловік і жінка були король і королева, їм не втекти від кривого збільшувального дзеркала громадської уваги; те, що в інших залишається потаємним, тут породжує балачки та осуд. Звичайно, що такий злостивий двір, як французький, не вдовольнився сталим по­твердженням нещастя, а ненастанно винюхував, як Марія Антуанетта надолужує собі чоловікову неспроможність. Всі бачать грайливу й упевнену звабну жінку, метке і проворне створіння, в якому шумує юна кров, і знають, який жалюгідний очіпок дістався цій небесній панні. Тепер усі ті лакизи й нероби переймаються лиш одним: з ким вона зраджує чоловіка? Саме тоді, коли насправді нічого й не було, королевину честь ганьбили поговором. Досить прогулятися верхи з якимось кавалером, чи то Лозеном, чи Куаньї, і нероби-пліткарі вже звуть їх коханцями; вранці з придворними дамами й кавалерами погуляє королева в парку, і враз оповідають про нечувані оргії. Думки цілого двору в’ються навколо любовних пригод розчарованої королеви; з пліток розпукуються пісеньки й листівки, памфлети й сороміцькі віршики. Спершу ті отруйні рими ховаються за віялами придворних дам, потім зухвало випурхують з палацу, друкуються і йдуть між люди. І коли зродилась революційна пропаганда, якобінським газетярам не треба було вишукувати аргументи, щоб зробити Марію Антуанетту образом усілякої розпусти, безсоромного злочину, — громадському обвинувачеві досить було тільки одного разу сягнути рукою до тієї пандориної скриньки галантних обмов, аби запхати королевину голівку під ніж.

Перескочивши власну долю, недолю й безталання, на­слідки подружнього нещастя тут уже сягнули світової істо­рії: падіння королівської влади почалось не з Бастилії, а у Версалі. Бо вістка про неспроможність короля і злісні брехні про сексуальну невситимість королеви аж ніяк не припадком так швидко й широко розлетілися з Версаля по країні, було там таємне родинно-політичне підґрунтя. Власне, в тому ж палаці жило четверо чи п’ятеро осіб, до того ж найближчих родичів, що мали кожне свій інтерес у подружніх розчаруваннях Марії Антуанетти. Насамперед це два брати короля, яким надто вже було на руку, що через той сміховинний фізіологічний ґандж і страх Людовіка XVI перед хірургом порушиться не тільки нормальне подружнє життя, а й нормальне успадкування корони, бо вони побачили в цьому несподіваний шанс самим дістатись до трону. Середульший брат, граф Прованський, згодом справді Людовік XVIII, — добувся своєї мети, й один Господь знає, якими кривими стежками — не може стерпіти, що доведеться все життя стояти другим за троном замість самому вхопитися за скіпетр. Відсутність наступника трону зробить його реґентом, якщо не спадкоємцем короля, і йому ледь удається загнуздати своє нетерпіння. Оскільки він теж сумнівний, бо бездітний, чоловік, то неплідність старших братів надає переваги меншому, графові д’Артуа, бо його син стає законним спадкоємцем трону. Як щасливою нагодою, тішаться обидва брати нещастям Марії Антуанетти, і чим довше триває це жахливе становище, тим певніші стають їхні передчасні сподівання. Звідси ця безмірна, не­стримна ненависть, коли врешті на сьомий рік стан Марії Антуанетти раптом засвідчив те диво, що її чоловік зробився мужем і подружнє життя короля з королевою стало цілком нормальним. Граф Прованський ніколи не пробачив Марії Антуанетті цього страхітливого удару, що розбив усі його сподівання, те, що не дісталося йому прямим шляхом, він спробував здобути кривими стежками — тож відколи Людовік XVI став батьком, брат і його родичі зробилися йому найлютішими ворогами. Революція мала добрих помічників при дворі, руки державців і принців розчахнули їй двері, та ще й упхали до рук найкращу зброю; один цей альковний епізод дужче, ніж будь-які зовнішні події, розхитав зсередини і зрештою повалив королівську владу. Майже завжди якась незбагненна доля керує очевидним і явним, майже кожна світова подія відображає глибші особисті конфлікти. Повсякчас це було одним із найбільших творчих секретів історії: з мікроскопічної приключки виснувати неосяжні наслідки — і тут не востаннє через минущу сексуальну неспроможність однісінького чоловіка мав збуритись увесь світ. Імпотенція Олександра Сербського, його еротичне впокорення Дразі Машин, що визволила його від тієї напасті, вбивство їх обох, королювання Карагеоргієвичів, ворожнеча з Австрією і світова війна — теж насувалось із логічною безжальністю лавини. Історія виплітає з павутиння невідчепні тенета долі, в тім дивовижно пов’язанім механізмі найменше рушійне колесо визволя найстрахітніші сили. Так і в житті Марії Антуанетти нікчемне стало потужним, здавалось би, сміховинні переживання перших ночей і перших шлюбних років не тільки виліпили її вдачу, а й сформували світ.