Чарлз Діккенс - Девід Копперфілд

Вже здавна, незважаючи на велику розумову роботу, я призвичаївся до суворих фізичних вправ. Здоров'я моє дуже занепало, коли я залишав Англію, але тепер я одужав цілком. Я багато бачив. Побував у багатьох країнах і, сподіваюся, збільшив запас своїх знань.

Говорячи про цю подорож, я згадав тут усе, що треба згадати, за одним лише винятком; я зробив цей виняток без усякого наміру приховати будь-що зі своїх думок, бо ця розповідь, як я вже зазначав в іншому місці, є моя письмова пам'ять. Я хотів якомога довше тримати осторонь найтаємніше прагнення моєї душі. Переходжу тепер до цього. Проникаючи в таємниці мого власного серця, я не можу точно визначити, коли я вперше почав думати, що мої ранні і світлі надії могли б спинитися на Агнес. Не можу сказати, в який період журби вперше спало мені на думку, що, затуманений недостиглими мріями юнацьких років, я сам відкинув від себе скарб її любові. Можливо, я чув шепіт цієї віддаленої думки, коли страждав від втрати чогось або від бажання мати щось недосяжне. Але ця думка знову виникла в моїй голові у вигляді нового докору і нового жалю, коли я лишився у світі такий самотній і сумний.

Коли б в той час я був у товаристві Агнес, то, мабуть, під впливом розпачу, я зрадив би цю таємницю. Саме цього я несвідомо побоювався, коли вперше не захотів повертатися до Англії. Втратити хоч найменшу частку її сестринської любові було б для мене нестерпно, але водночас, викривши свою таємницю, я спорудив би непереборну перешкоду між нами, і колишня відвертість, природно, вже не могла б існувати між мною і Агнес.

Я не міг забути, що її почуття до мене виникло від мого власного вільного вибору. Якщо вона колись любила мене іншою любов'ю — іноді мені здавалося, що був час, коли таке почуття могло б виникнути в її серці — то я сам відштовхнув цю любов. Ще від того часу, коли ми обоє були дітьми, я звик вважати її віддаленою від моїх нестримних ілюзій. Перша пристрасть моя, ніжна і палка, звернулася на іншу. Я не зробив того, що міг зробити, і якщо Агнес лишилася для мене сестрою, то це було моє власне бажання, підтримане її благородним серцем.

На початку зміни, яка відбувалася в мені, коли я намагався дійти кращого розуміння самого себе і стати кращою людиною, я дивився крізь невідомі випробування у той час, коли я б зміг сподіватися виправити помилки минулого і щасливо одружитися з нею. Але час ішов, ця туманна перспектива затьмарювалась і нарешті зникла. Якщо Агнес колись любила мене, то я тим більше мусив би шанувати її недоторканність, згадуючи всі таємниці, які я розкрив їй, моє недосвідчене серце, яке вона бачила наскрізь, її жертву, щоб залишатися моїм другом і сестрою, перемогу, яку вона отримала. А якщо вона ніколи не любила мене, то чи міг я сподіватися, що вона полюбить мене тепер?

Я зав­жди відчував свою слабкість у порівнянні з її мужністю і вірністю, а тепер я відчував це дедалі більше. Ким би не могли ми стати одне для одного, якби я раніше був гідним її, ми ними не стали. Час минув. Я заслужив на те, щоб її втратити.

Багато страждав я в цій боротьбі, яка сповнювала мою душу горем і муками сумління; але я вважав за обов'язок чесної і благородної людини назавжди віддалити від себе думку звернутися до милої дівчини тепер, коли зів'яли мої надії; адже ж я сам легковажно відвернувся від неї, коли надії мої були свіжі та яскраві. З кожною думкою про Агнес я неминуче це усвідомлював. Тепер я вже не робив жодних спроб приховати від самого себе, що любив її, що був відданий їй усім серцем; але я переконав себе, що тепер уже занадто пізно, і не можна порушити зв'язок, який здавна існує між нами.

Багато і часто думав я про натяки Дори на те, що могло б трапитися в пізніші роки, якими доля так і не випробувала нас. Я зрозумів, що іноді речі, які ніколи не відбуваються, стають для нас за своїми наслідками не менш реальними, ніж здійснені вчинки. Ті роки, про які вона говорила, здійснилися для мене і навчили мене — вони би прийшли, може, трохи згодом, хоч ми й розлучилися ще за часів нашої безтурботної пристрасті. Те, що могло б трапитися між мною і Агнес, і що все ж таки не трапилось, я намагався обернути на справжній засіб для виправлення своїх помилок і хиб, і вживав усіх заходів, щоб зробити себе здатним до більшої самовідданості, до більшої рішучості, до глибшого розуміння самого себе. Отже, міркуючи про те, що могло би бути, я дійшов висновку, що цього не буде ніколи.

Такі вагання сповнювали мою душу від часу мого від'їзду до повернення додому, протягом трьох років. Три роки минуло після відплиття емігрантського корабля; і ось у ту саму вечірню годину, в тому самому місці стояв я на палубі поштового судна, яке привезло мене на батьківщину; стояв і дивився на рожеву воду, де віддзеркалювався корабель.