Чарлз Діккенс - Девід Копперфілд

Це остання звістка, мій любий Копперфілде, яку ви будь-коли одержите від Розореного Вигнанця

Мене так стурбував зміст цього розпачливого листа, що я одразу побіг до маленького готелю, щоб заспокоїти містера Мікоубера. Але на півдорозі я зустрів лондонський диліжанс, на імперіалі якого сиділи містер та місіс Мікоубер. Містер Мікоубер являв собою зразок спокійної радості. Він посміхався, прислухаючись до слів місіс Мікоубер, їв горіхи з паперової торбинки, а з кишені його досить виразно стирчала пляшка. Вони мене не помітили, і, зважаючи на стан речей, я вирішив теж не помічати їх. Великий тягар спав з моєї душі, я завернув у завулок, який був найближчим шляхом до школи, і зрештою відчув полегшення, що вони поїхали звідси. Хоч я все ж таки дуже любив їх.

Шкільні дні мої! Тиха течія мого життя — нечутне, непомітне просування — від дитинства до юності. Дайте мені пригадати ці плинні води, що нині стали сухим річищем і поросли травою, — чи є там якісь знаки, за якими я міг би відновити рух тих днів.

Ось я сиджу на своєму постійному місці в Кентерберійському соборі, куди ми щонеділі ходили цілою школою: задушливе повітря, сутінки, мрійливе забуття, звучання органу в чорно-білому склепінні галерей та притворів, немов на крилах, підносять мене над тими днями і заколисують у невиразній дрімоті.

Я вже не останній учень у школі. За кілька місяців посунувся я на кілька місць уперед. Але перший учень усе ще здається мені могутньою істотою, а вершини його вченості — недосяжними. Агнес каже, що вони не такі вже й недосяжні, але я заперечую їй, вона бо не знає, який океан знань містить у собі ця дивовижна істота. Проте Агнес вважає, що згодом і я, кволий суперник, зможу наздогнати його. Він не занадто приятелює зі мною, він не опікує мене, як це робив Стірфорс, але я шанобливо поважаю його. Часто думаю я, ким стане цей хлопець, коли закінчить школу доктора Стронга, і яким чином людство зможе знайти гідне місце для нього.

Але хто це вривається в моє життя? То — міс Шеферд, яку я люблю.

Міс Шеферд навчається і мешкає в пансіоні панночок Неттінгелс. Я обожнюю міс Шеферд. Це — маленьке дівча у короткому жакетику, круглолице, кучеряве. Юні вихованки панночок Неттінгелс теж щонеділі приходять до церкви. Я не можу дивитись у свій молитовник, бо мушу дивитись на міс Шеферд. Коли співає хор, я чую тільки міс Шеферд. У службі я подумки ставлю ім'я міс Шеферд серед імен королівської сім'ї. Вдома, у своїй кімнаті, я інколи нестримно скрикую «о, міс Шеферд» у пориві любові.

Деякий час я мучусь сумнівами щодо почуттів міс Шеферд. Але нарешті доля посміхається мені, і ми зустрічаємось у школі танців. Міс Шеферд — моя партнерка. Я торкаюсь рукавички міс Шеферд, тремтіння іскрою пробігає по правому рукаву моєї куртки до кінчиків волосся. Я не кажу нічого ніжного міс Шеферд, але ми розуміємо одне одного. Ми з міс Шеферд живемо, щоб з'єднатись.

Хотів би я знати, чому це я потайки подарував міс Шеферд дванадцять бразильських горіхів? Ними не можна висловити мої почуття, їх важко запакувати у звичайний мішечок, їх складно розколювати, навіть поклавши між дверима, і вони масні всередині; але я відчуваю, що цей дар приємний для міс Шеферд. Я складаю до ніжок міс Шеферд м'які ніжні бісквіти і безліч апельсинів. Одного разу в гардеробній кімнаті я цілую міс Шеферд. О, щастя! І хто б спромігся змалювати мій відчай і обурення наступного дня, коли я почув, що панночки Неттінгелс змусили міс Шеферд стояти в колодках, бо вона вивертає носки всередину.

Міс Шеферд — єдина тема, єдиний образ мого життя. Як зможу я колись розлучитися з нею? Не розумію. А все ж таки охолодження зростає між міс Шеферд і мною. До мене доходять чутки, ніби міс Шеферд сказала, що мені не слід так залицятися до неї, і що вона віддає перевагу мастерові Джонсу. Джонсу! Хлопцеві без усяких чеснот! Прірва між мною і міс Шеферд зростає. Нарешті якось удень зустрічаю я всіх вихованок пансіону панночок Неттінгелс на прогулянці. Проходячи повз мене, міс Шеферд робить гримасу і, сміючись, говорить щось своїй подрузі. Всьому кінець! Любові до гробу прийшов кінець! Міс Шеферд зникає з ранкових молитов, і королівська сім'я більше не знайома з нею.

Я просуваюся в школі, і вже ніхто не турбує мою душу. Я тепер не надто люб'язний з панночками Неттінгелс, і не став би залицятися до будь-якої з них, нехай би їх було вдвічі більше, і всі вони в двадцять разів красивіші. Мені набридла школа танців, і я цікавлюся, чого б дівчатам не танцювати самостійно і не залишити нас в спокої. Я роблю великі успіхи в латинських віршах, але не зав'язую шнурівки на своїх черевиках. Доктор Стронг прилюдно називає мене багатообіцяючим юним вченим. Містер Дік шаліє від радості, а бабуся переказує мені першою поштою гінею.