Лев Толстой - Війна і мир 1-2

Недалеко від багаття артилеристів, у приготовленій для нього хаті, сидів князь Багратіон за обідом, розмовляючи з деякими начальниками частин, що зібралися в нього. Тут був старенький з напівзаплющеними очима; він жадібно обглодував баранячу кістку; був і двадцятидволітній бездоганний генерал, який розчервонівся від чарки горілки й обіду; і штаб-офіцер з іменним перснем, і Жерков, який стурбовано оглядав усіх, і князь Андрій, блідий, з підібраними губами й гарячково-блискучими очима.

В хаті стояв притулений у кутку захоплений французький прапор, і аудитор з наївним обличчям мацав тканину прапора і з подивом похитував головою, може, тому, що його й справді цікавив вигляд прапора, а може, й тому, що важко було голодному дивитися на обід, за яким йому невистачило прибора. В сусідній хаті перебував французький полковник, якого взяли в полон драгуни. Коло нього юрмилися, розглядаючи його, наші офіцери. Князь Багратіон дякував окремим начальникам і розпитував про подробиці бою та про втрати. Полковий командир, який представлявся під Браунау, доповідав князеві, що, тільки-но почався бій, він відступив з лісу, зібрав дроворубів і, пропустивши їх повз себе, з двома батальйонами ударив у штики і відкинув французів.

— Як я побачив, ваше сіятельство, що перший батальйон розстроєний, я став на дорозі й думаю: «Пропущу цих і зустріну батальним вогнем»; так і зробив.

Полковому командирові так хотілося зробити це, так він шкодував, що не спромігся зробити цього, що йому здавалося, що все це в дійсності було. Та, може, й справді було? Хіба можна було розібрати в цій плутанині, що було і чого не було?

— До того ж, повинен зазначити, ваше сіятельство, — говорив він далі, згадуючи про розмову Долохова з Кутузовим і про останнє побачення своє з розжалуваним, — що рядовий, розжалуваний Долохов, на моїх очах узяв в полон французького офіцера і особливо відзначився.

— Отут я бачив, ваше сіятельство, атаку павлоградців, — неспокійно оглядаючись, втрутився Жерков, який зовсім не бачив цього дня гусарів, а лише чув про них від піхотного офіцера. — Зім'яли два каре, ваше сіятельство.

На слова Жеркова деякі усміхнулися, як і завжди чекаючи від нього жарту; але, помітивши, що те, що він говорив, хилилося теж до слави нашої зброї і нинішнього дня, прибрали серйозного виразу, хоч багато хто дуже добре знав, що те, що говорить Жерков, була брехня, нічим не обгрунтована. Князь Багратіон звернувся до старенького полковника.

— Дякую всім, панове, всі частини діяли по-геройському: піхота, артилерія і кавалерія. Яким чином у центрі залишено дві гармати? — спитав він, шукаючи когось очима. (Князь Багратіон не питав про гаркати лівого флангу; він знав уже, що там з самого початку бою було покинуто всі гармати.) — Я вас, здається, просив, — звернувся він до чергового штаб-офіцера.

— Одна була підбита, — відповів черговий штаб-офіцер, — а друга, я не можу зрозуміти; я сам увесь час там був і розпоряджався і тільки-но від'їхав… Гаряче було, правда, — додав він скромно.

Хтось сказав, що капітан Тушин стоїть тут біля самого села і що по нього вже послано.

— Та ось ви були, — сказав князь Багратіон, звертаючись до князя Андрія.

— Як же, ми трохи разом не з'їхалися, — сказав черговий штаб-офіцер, приємно усміхаючись до Волконського.

— Я не мав приємності бачити вас, — холодно й уривчасто сказав князь Андрій. Усі помовчали.

На порозі з'явився Тушин, боязко пробираючись з-за спин генералів. Обминаючи генералів у тісній хаті, збентежений, як і завжди перед начальством, Тушин не розглядів древка від прапора і спіткнувся на нього. Декілька голосів засміялося.

— Яким чином гармату залишено? — спитав Багратіон, нахмурившись не так на капітана, як на тих, що сміялися, а серед них найголосніше лунав голос Жеркова.

Перед Тушиним тепер лише, при грізному начальстві, в усьому жахові постала його провина й ганьба в тому, що він, зоставшись живим, втратив дві гармати. Він такий був схвильований, що до цієї хвилини не встиг про це подумати. Сміх офіцерів ще більше збив його з пантелику. Він стояв перед Багратіоном з тремтячою нижньою щелепою і ледве промовив:

— Не знаю… ваше сіятельство… людей не було, ваше сіятельство.

— Ви б могли з прикриття взяти!

Що прикриття не було, цього не сказав Тушин, хоч це була чиста правда. Він боявся підвести цим другого начальника і мовчки застиглим поглядом дивився просто в обличчя Багратіону, як дивиться, збившись, учень в очі екзаменаторові.