Лев Толстой - Війна і мир 1-2

— Добре, я вас залишу у вашому куточку. Я бачу, вам там добре,

— Кажуть, ви опоряджаєте свій петербурзький будинок.

— Це добре, але не переїжджайте від князя Василя. Добре мати такого друга. Я дещо про це знаю. Правда ж?

— Все це чудово, але всьому повинен бути край,

треба, треба покласти край.

він — така хороша людина, наш добрий Вязмітінов…

— Звичайно, це дуже блискуча партія, але щастя, моя люба…

— Шлюби вершаться на небесах,

— Аліно, подивись, що вони роблять.

— Я вас люблю!

— До нас їдуть гості, князю,

— Його сіятельство князь Курагін з сином, як я чула?

татку.

дякую, татку.

— Вони приїхали, Марі,

— Ну, а ви залишаєтесь у чому були? Зараз прийдуть сказати, що вони вийшли. Треба буде йти вниз, а ви хоча б трошечки причепурились!

люба моя,

— Ні, Марі, зовсім це не до лиця вам. Я вас більше люблю у вашому сіренькому щоденному платтячку; будь ласка, зробіть це для мене.

— Ну, княжно, ще маленьке зусилля.

— Ні, облиште мене,

— Принаймні, змініть зачіску. Я вам казала, що в Марі одно з тих облич, яким цей вид зачіски зовсім не до лиця. Змініть, будь ласка.

— Облиште мене, мені однаково,

— Ви зміните, правда ж?

Ось Марі!

цю милу Аннет!

виганяла його з дому?

— Ах! це перлина жінок, княжно!

компаньйонка.

Дуже, дуже не погана.

татку,

Бідолашна! 3-біса погана,

моя бідолашна мати,

Яка делікатність,

— Ні, ні, ні! Коли батько ваш напише мені, що ви поводитесь добре, тоді я дам вам поцілувати руку. Не раніш.

— Ні, княжно, я назавжди втратила вашу прихильність,

— Чому ж? Я вас люблю більше, ніж будь-коли, і намагатимусь зробити для вашого щастя все, що від мене залежить

— Але ж ви ставитесь до мене з презирством, ви, така чиста, повинні ставитися з презирством до мене; ви ніколи не зрозумієте цього спалаху пристрасті. Ах, моя бідолашна мати…

— Я все розумію,

— Ах, люба, люба,

Доля мого сина в ваших руках. Вирішуйте, моя люба, моя дорога моя ніжна Марі, яку я завжди любив, як дочку.

— Моя люба, я вам скажу, що цієї хвилини я ніколи не забуду, але, моя добресенька, дайте нам хоч малу надію зворушити це серце, таке добре й великодушне. Скажіть: можливо… Майбутнє таке велике. Скажіть, можливо.

— Мій добрий друже?

— Ах, крутійка,

— Готово!

діти, йдіть лягати спати!

— Чудово,

коника ось мого пожалійте

— А пожалійте коника,

— Павлоградські гусари?

— Резерв, ваша величність!

Пан генерал Вімпфен, граф Ланжерон, князь Ліхтенштейн, князь Гогенлое і ще Прш… прш…, як усі польські імена.

— Замовкніть, злий язик,

— Ет, дорогий генерале! Я заклопотаний рисом та котлетами, а ви клопочіться воєнними справами.

Тому, що ворог спирається лівим крилом своїм на вкриті лісом гори, а правим крилом тягнеться вздовж Кобєльніца та Сокольніца позад ставків, що там є, а ми, навпаки, переважаємо своїм лівим крилом його праве, то вигідно нам атакувати це останнє вороже крило, особливо якщо ми захопимо села Сокольніц та Кобельніц, будучи поставленими в можливість нападати на фланг ворога й переслідувати його в рівнині між Шлапаніцем та лісом Тюраським, і уникаючи дефілеї між Шлапаніцем та Бєловіцем; якою прикрито ворожий фронт. Для цієї мети необхідно… Перша колона марширує… друга колона марширує… третя колона марширує…

— Урок з географії,

— Єй-богу,

«Віват, імператор, імператор!»