Лев Толстой - Війна і мир 1-2

— Облиште жарти. Я хотіла серйозно поговорити з вами. Знаєте, я незадоволена вашим меншим сином. Між нами кажучи (обличчя її прибрало журного виразу), про нього говорили в її величності і жаліють вас…

Князь не відповідав, але вона мовчки, значущо дивлячись на нього, чекала відповіді. Князь Василь скривився.

— Що ж мені робити? — сказав він нарешті. — Ви знаєте, я зробив для їх виховання все, що може батько, і обидва вийшли des imbéciles [19] дурні. . Іполит принаймні безтурботний дурень, а Анатоль — турботний. Ось одна різниця, — сказав він, усміхаючись більш неприродно й жвавіше, ніж звичайно, і при цьому особливо різко виказуючи в усталених біля його рота зморшках щось несподівано-грубе й неприємне.

— І нащо народжуються діти в таких людей, як ви? Якби ви не були батьком, я б нічого не могла закинути вам, — сказала Анна Павлівна, задумливо зводячи очі.

— Je suis votre [20] Я ваш. вірний раб, et à vous seule je puis l'avouer. Мої діти — ce sont les entraves de mon existence [21] і вам лише можу признатися. Мої діти — тягар мого існування. . Це мій хрест. Я так собі пояснюю. Que voulez-vous?.. [22] Що ж робити?.. — Він помовчав, виявляючи жестом свою покірність жорстокій долі.

Анна Павлівна замислилась.

— Ви ніколи не думали про те, щоб одружити вашого блудного сина Анатоля. Кажуть, — сказала вона, — що старі дівиці ont la manie des mariages [23] мають манію одружувати. . Я ще не почуваю за собою цього уподобання, але в мене є одна petite personne [24] дівчина, , дуже нещаслива з батьком, une parente à nous, une princesse [25] наша родичка, княжна Волконська. — Князь Василь не відповів, хоча з властивою світським людям кмітливістю й пам'яттю показав рухом голови, що він узяв до уваги ці відомості.

— Ні, чи знаєте ви, що цей Анатоль коштує мені сорок тисяч на рік, — сказав він, видно, неспроможний стримувати сумний хід своїх думок. Він помовчав.

— Що буде через п'ять років, коли це так триватиме? Voilà l'avantage d'être père [26] Ось вигода бути батьком. . Вона багата, ваша княжна?

— Батько дуже багатий і скупий. Він живе в селі. Знаєте, отой відомий князь Волконський, відставлений ще за покійного імператора і прозваний «пруським королем». Він дуже розумна людина, але чудний і важкий. La pauvre petite est malheureuse, comme les pierres [27] Сердешна нещаслива, як камінь. . У неї брат, от що недавно одружився з Lise Мейнен, ад'ютант Кутузова. Він буде сьогодні в мене.

— Ecoutez, chère Annette [28] — Слухайте, люба Анет, , — сказав князь, раптом узявши свою співрозмовницю за руку і пригинаючи її чомусь донизу. — Arrangez-moi cette affaire et je suis votre [29] Влаштуйте мені цю справу, і я назавжди ваш. вірний раб à tout jamais (рап — comme mon староста m'écrit des [30] як мій староста мені пише донесення: по-кой-єр-п). Вона хорошої фамілії й багата. Усе, чого мені треба.

І він з тими вільними й фамільярними граціозними рухами, якими він вирізнявся, взяв за руку фрейліну, поцілував її і, поцілувавши, помахав фрейлінською рукою, розсівшись у кріслі і дивлячись убік.

— Attendez [31] — Стривайте, , — сказала Анна Павлівна, міркуючи. — Я сьогодні ж поговорю з Lise (la femme du jeune Волконський) [32] Лізою, дружиною молодого Волконського. . І, можливо, це владнається. Ce sera dans votre famille, que je ferai mon apprentissage de vieille fille [33] Я в вашій родині почну навчатися ремесла старої дівиці. .

Вітальня Анни Павлівни почала потрохи наповнюватись. Приїхала вища знать Петербурга, люди найрізноманітніші віком і характерами, але однакові по громадянству, в якому всі жили; приїхала дочка князя Василя, красуня Елен; вона заїхала за батьком, щоб із ним разом їхати на свято посланника. Вона була в шифрі і в бальній сукні. Приїхала й відома як la femme la plus séduisante de Pétersbourg [34] найчарівніша жінка в Петербурзі, , молода, маленька княгиня Волконська, яка минулої зими вийшла заміж і тепер не виїжджала у великий світ через свою вагітність, але їздила ще на невеликі вечори. Приїхав князь Іполит, син князя Василя, з Мортемаром, якого він відрекомендував; приїхав і абат Моріо та багато інших.

— Ви не бачили ще, — або: — ви не знайомі з ma tante? [35] тіточкою? — казала Анна Павлівна до прибулих гостей і вельми серйозно підводила їх до маленької бабусі у високих бантах, яка виплила з другої кімнати, як скоро стали приїжджати гості, називала їх на ім'я, повільно переводячи очі з гостя на ma tante [36] тіточку, , і потім відходила.

Всі гості учиняли обряд вітання нікому не відомої, нікому не цікавої і не потрібної тіточки. Анна Павлівна з сумовитою, урочистою турботою стежила за їх вітанням, мовчазно схвалюючи їх. Ma tante кожному казала в одних і тих самих висловах про його здоров'я, про своє здоров'я і про здоров'я її величності, яке нині було, хвалити бога, краще. Усі, що підходили, з пристойності не виявляючи поспіху, з почуттям полегшення, виконавши важкий обов'язок, відходили від бабусі, щоб уже цілий вечір ні разу не підійти до неї.