Лев Толстой - Війна і мир 1-2

Зосереджений рух, почавшись уранці в головній квартирі імператорів і давши поштовх усьому дальшому рухові, був схожий на перший рух серединного колеса великого вежового годинника. Повільно рушило одно колесо, повернулося друге, третє, і все швидше і швидше завертілись колеса, блоки, шестерні, почали грати куранти, вискакувати фігури і розмірено стали просуватися стрілки, показуючи результат руху.

Як у механізмі годинника, так і в механізмі воєнної справи, однаково нестримний до останнього результату раз заданий рух і так само байдуже непорушні, за мить до передачі руху, частини механізму, до яких ще не дійшло. Свищуть на осях колеса, чіпляючись трибами, шиплять від швидкості обертання блоки, а сусіднє колесо таке ж саме спокійне і непорушне, наче воно сотні років готове простояти їв цій непорушності; та настала мить — зачепив важіль, і, скоряючись рухові, тріскотить, обертаючись, колесо і зливається в одну дію, результат і мета якої йому незрозумілі.

Як у годиннику результат складного руху незчисленних коліс та блоків є лише повільний і врівномірений рух стрілки, що показує час, так і результатом усіх складних людських рухів цих ста шістдесяти тисяч росіян і французів — усіх пристрастей, бажань, каяття, принижень, страждань, поривів гордості, страху, захвату цих людей — був тільки програш Аустерліцького бою, так званого бою трьох імператорів, тобто повільне пересування всесвітньо-історичної стрілки на циферблаті історії людства.

Князь Андрій цього дня чергував і невідлучно перебував при головнокомандуючому.

О шостій годині вечора Кутузов приїхав до головної квартири імператорів і, недовго пробувши в государя, пішов до обер-гофмаршала графа Толстого.

Волконський скористався цим часом, щоб зайти до Долгорукова довідатись про подробиці справи. Князь Андрій почував, що Кутузов чимсь розстроєний і незадоволений, і що з нього незадоволені в головній квартирі, і що всі особи імператорської головної квартири дотримуються з ним тону людей, які знають щось таке, чого інші не знають; і тому він хотів поговорити з Долгоруковим.

— Ну, здрастуйте, mon cher, — сказав Долгоруков. Він сидів з Білібіним за чаєм. — Свято на завтра. Що ваш старий? не в настрої?

— Не скажу, щоб був не в настрої, але йому, здається, хотілося б, щоб його вислухали.

— Та його слухали на військовій раді і слухатимуть, коли він говоритиме до діла; але баритися й чекати чогось тепер, коли Бонапарт більше за все боїться генерального бою, — неможливо.

— До речі, ви його бачили? — сказав князь Андрій. — Ну, що Бонапарт? Яке враження він справив на вас?

— Так, бачив і переконався, що він боїться генерального бою більш за все на світі, — повторив Долгоруков, очевидно, цінуючи цей загальний висновок, який він зробив зі свого побачення з Наполеоном. — Якби він не боявся бою, для чого б йому було вимагати цього побачення, провадити переговори і, головне, відступати, тимчасом як відступ так суперечить усьому його методові війни? Повірте мені: він боїться, боїться генерального бою, його час настав. Це я вам кажу.

— Але розкажіть, як він, що? — знову спитав князь Андрій.

— Він людина в сірому сюртуку; він дуже бажав, щоб я казав йому «ваша величність», але, на прикрість свою, не одержав від мене ніякого титулу. Ось яка це людина, і більш нічого, — відповів Долгоруков, оглядаючись з усмішкою на Білібіна.

— Незважаючи на мою цілковиту пошану до старого Кутузова, — говорив він далі, — гарні були б ми всі, чогось чекаючи і тим даючи йому нагоду втекти або обдурити нас, тимчасом як тепер він напевно в наших руках. Ні, не треба забувати Суворова і його правила: не ставити себе в становище атакованого, а атакувати самому. Повірте, на війні енергія молодих людей часто вірніше показує шлях, ніж уся досвідченість старих кунктаторів.

— Але в якій же позиції ми атакуємо його? Я був на аванпостах сьогодні, і не можна зробити висновку, де він саме стоїть 8 головними силами, — сказав князь Андрій.

Йому хотілося висловити Долгорукову свій план атаки, який він склав.

— Ах, це цілком однаково, — швидко заговорив Долгоруков, встаючи й розгортаючи карту на столі. — Всі випадки передбачено: якщо він стоїть біля Брюнна…

І князь Долгоруков швидко й неясно розповів план флангового руху Вейротера.

Князь Андрій почав заперечувати й доводити свій план, який міг бути однаково хорошим з планом Вейротера, але мав ту ваду, що план Вейротера був уже схвалений. Тільки-но князь Андрій почав доводити невигоди того й вигоди свого, князь Долгоруков перестав його слухати й неуважно дивився не на карту, а на обличчя князя Андрія.