Лев Толстой - Війна і мир 3-4

Кінчивши свою другу склянку пуншу, Наполеон пішов відпочити перед серйозною справою, що, як йому здавалося, чекала на нього завтра.

Він так цікавився цією справою, що не міг спати і, незважаючи на те, що від вечірньої вільгості посилився нежить, о третій годині ночі, голосно сякаючись, вийшов до великого відділу намету. Він спитав, чи не пішли звідси росіяни. Йому відповіли, що вогні у ворога на тих самих місцях. Він схвально кивнув головою.

Черговий ад’ютант увійшов до намету.

— Eh bien, Rapp, croyez-vous, que nous ferons de bonnes affaires aujourd’hui? [136] — Ну, Рапп, як ви гадаєте: гарні сьогодні будуть наші справи? — звернувся до нього Наполеон.

— Sans aucun doute, Sire [137] — Поза всяким сумнівом, государю, , — відповів Рапп.

Наполеон подивився на нього.

— Vous rappelez-vous, Sire, се que vous m’avez fait l’honneur de dire à Smolensk, — сказав Рапп, — le vin est tiré, il faut le boire [138] — Чи пам’ятаєте ви, государю, ті слова, які ви зволили сказати мені у Смоленську: вино відкорковано, треба його випити. .

Наполеон насупився і довго мовчки сидів, опустивши голову на руку.

— Cette pauvre armée, — сказав він раптом, — elle a bien diminué depuis Smolensk. La fortune est une franche courtisane, Rapp; je le disais toujours, et je commence à l’éprouver. Mais la garde, Rapp, la garde est intacte? [139] — Бідолашна армія, вона дуже поменшала після Смоленська. Фортуна справжня розпутниця, Рапп. Я завжди це казав і починаю відчувати. Але гвардія, Рапп, гвардія ціла? — запитливо сказав він.

— Oui, Sire [140] — Так, государю. , — відповів Рапп.

Наполеон узяв пастилку, поклав її в рот і подивився на годинник. Спати йому не хотілось, до ранку було ще далеко; а щоб убити час, розпоряджень ніяких не можна вже було робити, бо всі були зроблені і тепер виконувались.

— A-t-on distribué les biscuits et le riz aux régiments de la garde? [141] — Чи роздали сухарі і рис гвардійцям? — суворо спитав Наполеон.

— Oui, Sire [142] — Так, государю, .

— Mais ie riz? [143] — А рис?

Рапп відповів, що він передав накази государя про рис, але Наполеон незадоволено похитав головою, наче він не вірив, що наказ його було виконано. Слуга увійшов з пуншем. Наполеон звелів подати другу склянку Раппу і мовчки ковтками пив зі своєї.

— У мене нема ні смаку, ні нюху, — сказав він, принюхуючись до склянки. — Цей нежить набрид мені. Вони балакають про медицину. Яка медицина, коли вони не можуть вилікувати нежитю? Корвізар дав мені ці пастилки, та вони нічого не помагають. Що вони можуть лікувати? Лікувати не можна. Notre corps est une machine à vivre. Il est organisé pour cela, c’est de nature; laissez-y la vie à son aise, qu’elle s’y défende elle même: elle fera plus que si vous la paralysiez en l’encombrant de remèdes. Nofte corps est comme une montre parfaite qui doit aller un certain temps; l’horloger n’a pas la faculté de l’ouvrir, il ne peut la manier qu’à tâtons et les yeux bandés. Notre corps est une machine à vivre, voilà tout [144] Наше тіло є машина для життя. Воно для цього створено. Дайте спокій життю в ньому, хай життя само захищається, воно більше зробить само одно, ніж тоді, коли ви йому заважатимете ліками. Наше тіло схоже на годинник, який повинен іти певний час; годинникар не може відкрити його і лише напомацки і з зав’язаними очима може керувати ним. Наше тіло є машина для життя. . — І наче ставши на шлях визначень, definitions, які любив Наполеон, він несподівано зробив нове визначення. — Чи знаєте ви, Рапп, що таке воєнне мистецтво? — спитав він. — Уміння бути сильнішим за ворога в певний момент. — Voilà tout [145] — Та й годі. .

Рапп нічого не відповів.

— Demain nous allons avoir affaire à Koutouzoff! [146] — Завтра ми матимемо справу з Кутузовим! — сказав Наполеон. — Побачимо! Пам’ятаєте, в Браунау він командував армією і ні разу за три тижні не сів на коня, щоб оглянути укріплення. Побачимо!

Він подивився на годинник. Була ще тільки четверта година. Спати не хотілося, пунш було допито, і робити все ж було нічого. Він встав, пройшовся туди й сюди, одягнув теплий сюртук та капелюха і вийшов з намету. Ніч була темна й сира; ледве чутна вільгість падала згори. Вогнища неяскраво горіли поблизу, у французькій гвардії, і далеко крізь дим блищали по російській лінії. Скрізь було тихо, і ясно було чутно шурхіт і тупіт руху французьких військ, які почали вже займати позиції.

Наполеон пройшовся перед наметом, подивився на вогні і прислухався до тупоту. Проходячи повз високого гвардійця в кошлатій шапці, що стояв вартовим біля його намету і, як чорний стовп, витягнувся, як тільки з’явився імператор, — зупинився навпроти нього.

— З якого року на службі? — спитав він з тією звичною афектацією грубої і привітної войовничості, з якою він завжди обходився з солдатами. Солдат відповів йому.