Лев Толстой - Війна і мир 3-4

Так само ми ніколи не можемо уявити собі дії людини, що відбувалася б без участі свободи і підлягала б тільки законові необхідності.

1) Хоч би як збільшувалось наше знання тих просторових умов, у яких перебуває людина, знання це ніколи не може бути повним, бо кількість цих умов безконечно велика так само, як безконечний простір. І тому, якщо визначені не всі умови, не всі впливи на людину, то й нема повної необхідності, а є певна частка свободи.

2) Хоч би як ми подовжували період часу від того явища, яке ми розглядаємо, до часу міркування, період цей буде конечний, а час безконечний, а тому і в цьому відношенні ніколи не може бути повної необхідності.

3) Хоч би який був приступний ланцюг причин будь-якого вчинку, ми ніколи не будемо знати всього ланцюга, бо він безконечний, і знову ніколи не дістанемо повної необхідності.

Але, крім того, якби навіть, припустивши залишок найменшої свободи рівним нулю, ми визнали б у якому-небудь випадку, як, наприклад, в умираючій людині, у зародкові, в ідіоті, повну відсутність свободи, ми б тим самим знищили само поняття людини, яке ми розглядаємо; бо як тільки нема свободи, нема й людини. І тому уявлення про дію людини, підлеглу лише законові необхідності, без найменшого залишку свободи, таке ж неможливе, як і уявлення про цілком свобідну дію людини.

Отже, для того, щоб уявити собі дію людини, підлеглу лише законові необхідності, без свободи, ми повинні припустити знання безконечної кількості просторових умов, безконечно великого періоду часу і безконечного ряду причин.

Для того, щоб уявити собі людину цілком свобідну, не підлеглу законові необхідності, ми повинні уявити собі її саму поза простором , поза часом і поза залежністю від причин .

У першому випадку, якби можлива була необхідність без свободи, ми прийшли б до визначення закону необхідності тією ж необхідністю, тобто до самої форми без змісту.

У другому випадку, якби можлива була свобода без необхідності, ми б прийшли до безумовної свободи поза простором, часом і причинами, яка тому саме, що була б безумовна і нічим не обмежувалася б, була б нічим або самим змістом без форми.

Ми прийшли б взагалі до тих двох підстав, з яких складається увесь світогляд людини, — до незбагненної суті життя і до законів, що визначають цю суть.

Розум говорить: 1) Простір з усіма формами, яких надає йому видимість його — матерія, — безконечний і не може бути мислимий інакше. 2) Час є безконечний рух без єдиного моменту спокою, і він не може бути мислимий інакше. 3) Зв’язок причин і наслідків не має початку і не може мати кінця.

Свідомість говорить: 1) Я один, і все, що існує, є лише я; отже, я включаю простір; 2) я вимірюю біжучий час нерухомим моментом теперішнього, лише в якому я усвідомлюю себе живущим; отже, я поза часом і 3) я поза причиною, бо я почуваю себе причиною всякого вияву свого життя.

Розум виражає закони необхідності. Свідомість виражає суть свободи.

Свобода, нічим не обмежена, є суть життя у свідомості людини. Необхідність без змісту є розум людини з його трьома формами.

Свобода є те, що розглядається. Необхідність є те, що розглядає. Свобода є зміст. Необхідність є форма.

Тільки при роз’єднанні двох джерел пізнавання, що відносяться одне до одного як форма до змісту, виходять окремо незбагненні і такі, що взаємно виключаються, поняття свободи і необхідності.

Тільки при поєднанні їх виходить ясне уявлення про життя людини.

Поза цими двома поняттями, що взаємно визначаються в поєднанні своєму — як форма зі змістом — неможливе ніяке уявлення життя.

Усе, що ми знаємо про життя людей, є тільки певне відношення свободи до необхідності, тобто свідомості до законів розуму.

Усе, що ми знаємо про зовнішній світ природи, є тільки певне відношення сил природи до необхідності або суті життя до законів розуму.

Сили життя природи лежать поза нами і не усвідомлюються нами, і ми називаємо ці сили тяжінням, інерцією, електрикою, тваринною силою і т. д.; але сила життя людини усвідомлюється нами, і ми називаємо її свободою.

Але так само, як незбагненна сама в собі сила тяжіння, яку відчуває всяка людина, лише настільки зрозуміла нам, наскільки ми знаємо закони необхідності, якій вона підлягає (від першого знання, що всі тіла важкі, до закону Ньютона), так само і незбагненна сама в собі сила свободи, яку усвідомлює кожен, лише настільки зрозуміла нам, наскільки ми знаємо закони необхідності, яким вона підлягає (починаючи від того, що кожна людина вмирає, і до знання найскладніших економічних чи історичних законів).