Лев Толстой - Війна і мир 3-4

Даремне подумали б, що це глузи, карикатура на історичні описи. Навпаки, це дуже м’яке висловлення тих суперечних відповідей, які не відповідають на запитання і які дає вся історія, від авторів мемуарів та історій окремих держав до загальних історій і нового роду історій культури того часу.

Химерність і комізм цих відповідей випливають з того, що нова історія схожа на глуху людину, що відповідає на запитання, яких ніхто їй не ставить.

Коли мета історії полягає в описові руху людства і народів, то перше питання, без відповіді на яке все інше є незрозумілим, — таке: яка сила рухає народами? На це питання нова історія заклопотано розповідає або те, що Наполеон був дуже геніальний, або те, що Людовік XIV був дуже гордий, або ще те, що такі-то письменники написали такі-то книжки.

Все це дуже можливе, і людство ладне з цим погодитися, але воно не про це питає. Все це могло б бути цікавим, якби ми визнавали божественну владу, основану на самій собі і завжди однакову, яка управляє своїми народами через Наполеонів, Людовіків та письменників; але влади цієї ми не визнаємо, і тому, перше ніж говорити про Наполеонів, Людовіків та письменників, треба показати зв’язок, що існує між цими особами і рухом народів.

Коли замість божественної влади стала інша сила, то треба пояснити, в чому полягає ця нова сила, бо саме в цій силі і є весь інтерес історії.

Історія наче ставить передумовою, що сила ця сама собою розуміється і що вона всім відома. Та, незважаючи на все бажання визнати цю нову силу за відому, той, хто прочитає дуже багато історичних творів, мимоволі відчує сумнів у тому, що нова сила ця, різно трактована самими істориками, є всім цілком відома.

Яка сила рухає народами?

Приватні історики біографічні й історики окремих народів розуміють цю силу як владу, притаманну героям та володарям. За їх описами події учиняються виключно волею Наполеонів, Олександрів чи взагалі тих осіб, які описує приватний історик. Відповіді, що їх дають цього типу історики на питання про ту силу, яка рухає подіями, задовільні, але тільки доти, поки існує один історик по кожній події. Але як тільки історики різних національностей і поглядів починають описувати ту саму подію, одразу відповіді, які вони дають, втрачають всю рацію, бо силу цю кожен з них розумів не тільки по-різному, але часто й цілком протилежно. Один історик твердить, що подію учинено з волі Наполеона; другий твердить, що її учинено з волі Олександра; третій, — що з волі якої-небудь третьої особи. Крім того, історики цього типу суперечать один одному навіть і в поясненнях тієї сили, що на ній грунтується влада однієї і тієї ж особи. Тьєр, бонапартист, каже, що влада Наполеона грунтувалася на його доброчесності і геніальності; Lanfrey, республіканець, каже, що вона грунтувалася на його шахрайстві та на обдурюванні народу. Отже, історики цього типу, взаємно знищуючи положення один одного, тим самим знищують поняття сили, що учиняє події, і не дають ніякої відповіді на істотне питання історії.

Загальні історики, маючи справу з усіма народами, наче визнають неправильність погляду приватних істориків на силу, що учиняє події. Вони не визнають цієї сили за владу, притаманну героям та володарям, а вважають її за результат різноманітно спрямованих багатьох сил. Описуючи війну чи підкорення народу, загальний історик відшукує причину події не у владі однієї особи, а у взаємодії однієї на другу багатьох осіб, пов’язаних з подією.

За цим поглядом влада історичних осіб, що є чином багатьох сил, здавалося б, не може вже розглядатись як сила, що сама собою учиняє події. Тимчасом загальні історики здебільшого вживають поняття влади знову ж таки як сили, що сама собою учиняє події і відноситься до них як причина. За їх викладом, то історична особа є витвором свого часу, і влада її є лише чином різних сил; то влада її є силою, що учиняє події. Гервінус, Шлоссер, наприклад, та інші то доводять, що Наполеон є витвором революції, ідей 1789 року і т. д., то прямо кажуть, що похід 12-го року й інші події, які їм не подобаються, є тільки чином хибно спрямованої волі Наполеона і що самі ідеї 1789 року були зупинені в своєму розвитку внаслідок сваволі Наполеона. Ідеї революції, загальний настрій утворили владу Наполеона. А влада Наполеона придушила ідеї революції і загальний настрій.

Чудна суперечність ця не випадкова. Вона не тільки зустрічається на кожному кроці, але й з послідовного ряду таких суперечностей складаються всі описи загальних істориків. Суперечність ця виникає тому, що, ставши на шлях аналізу, загальні історики зупиняються на половині дороги.