Лев Толстой - Війна і мир 3-4

— Однак, це нестерпно, — сказав Ільїн, який помічав, що Ростову не подобається мова Здржинського. — І панчохи, й сорочка, і під мене підтекло. Піду шукати притулку. Здається, дощик поменшав. — Ільїн вийшов, і Здржинський поїхав.

Через п’ять хвилин Ільїн, хляпаючи по болоті, прибіг до куреня.

— Ура! Ростов, ходімо швидше. Знайшов! Ось тут кроків за двісті корчма, вже туди забрались наші. Хоч посушимось, і Марія Генріхівна там.

Марія Генріхівна була дружина полкового лікаря, молода, гарненька німкеня, з якою лікар одружився в Польщі. Лікар, чи тому, що не мав коштів, чи тому, що не хотів перший час одруження розлучатися з молодою дружиною, возив її скрізь за собою при гусарському полку, і лікареві ревнощі стали звичайною темою жартів між гусарськими офіцерами.

Ростов накинув плащ, гукнув за собою Лаврушку з речами й пішов з Ільїним, де сковзаючи по болоті, де просто хляпаючи під дощем, що поволі вщухав, у темряві вечора, зрідка порушуваній далекими блискавкам.

— Ростов, де ти?

— Ось. Яка блискавка! — перемовлялися вони.

В корчмі, перед якою стояла лікарева халабуда, вже було чоловік з п’ять офіцерів. Марія Генріхівна, повна білява німочка в кофточці і в нічному чепчику, сиділа на покуті на широкій лаві. Чоловік її, лікар, спав позад неї. Ростов і Ільїн, зустрінуті веселими вигуками й реготом, увійшли до кімнати.

— Е! та в вас як весело, — сміючись сказав Ростов.

— А ви чого гав ловите?

— Гарні! Так і тече з них! Вітальні нашої не замочіть.

— Марії Генріхівни сукню не забруднити, — відповідали голоси.

Ростов і Ільїн поспішили знайти куточок, де б вони, не зневажаючи скромності Марії Генріхівни, могли перемінити мокрий одяг. Вони пішли були за перегородку, щоб переодягтись; але в маленькій комірчині, наповнюючи її всю, з однією свічкою на порожньому ящику, сиділи три офіцери, граючи в карти, і нізащо не хотіли поступитися своїм місцем. Марія Генріхівна дала на якийсь час свою спідницю, щоб використати її замість занавіски, і за цією занавіскою Ростов та Ільїн з допомогою Лаврушки, який приніс в’юки, скинули мокрий і наділи сухий одяг.

У розваленій грубці розклали вогонь. Дістали дошку і, вмостивши її на двох сідлах, покрили попоною, дістали самоварчика, погрібець та півпляшки рому, і, попросивши Марію Генріхівну бути за господиню, всі юрмилися біля неї. Хто пропонував їй чисту носову хусточку, щоб обтирати чарівні ручки, хто під ніжки підкладав їй венгерку, щоб було тепло, хто плащем запинав вікно, щоб не віяло, хто обмахував мух з обличчя її чоловіка, щоб він не прокинувся.

— Облиште його, — казала Марія Генріхівна, полохливо і щасливо усміхаючись, — він і так спить добре після безсонної ночі.

— Не можна, Маріє Генріхівно, — відповів офіцер, — треба лікареві прислужитися. Все ж, може, й він мене пожаліє, коли ногу або руку різатиме.

Склянок було лише три; вода була така каламутна, що не можна було добрати, коли міцний чи неміцний чай, і в самоварі води було лише на шість склянок, але тим приємніше було по черзі та старшинству одержувати свою склянку з пухлих з короткими, не зовсім чистими нігтями ручок Марії Генріхівни. Всі офіцери, здавалося, справді були закохані цього вечора в Марію Генріхівну. Навіть ті офіцери, що грали за перегородкою в карти, незабаром кинули гру і перейшли до самовара, підкоряючись загальному настроєві залицянця до Марії Генріхівни. Марія Генріхівна, бачачи себе оточеною такою блискучою і чемною молоддю, сяяла щастям, хоч як вона намагалася приховувати це і хоч як очевидно торопіла при кожному сонному рухові чоловіка, що спав за нею.

Ложка була лише одна, цукру було найбільше, але розмішувати його не встигали, і тому було вирішено, що вона по черзі мішатиме цукор кожному. Ростов, одержавши свою склянку і підливши в неї рому, попросив Марію Генріхівну розмішати.

— Таж ви без цукру? — сказала вона, все усміхаючись, неначе все, що говорила вона, і все, що говорили інші, було дуже смішне і мало ще інше значення.

— Та мені не цукор, мені лише, щоб ви помішали своєю ручкою.

Марія Генріхівна погодилася і стала шукати ложки, яку вже захопив хтось.

— Ви пальчиком, Маріє Генріхівно, — сказав Ростов, — ще приємніше буде.

— Гаряче! — сказала Марія Генріхівна, червоніючи від задоволення.

Ільїн узяв відро з водою і, капнувши туди рому, прийшов до Марії Генріхівни, просячи помішати пальчиком.

— Це моя чашка, — казав він. — Тільки вкладіть пальчика, все вип’ю.