Лев Толстой - Війна і мир 3-4

Він не тільки не зробив нічого цього, але й, навпаки, використав свою владу на те, щоб з усіх шляхів діяльності, які лежали перед ним, вибрати те, що було дурніше і згубніше за все. З усього, що міг зробити Наполеон: зимувати в Москві, іти на Петербург, іти на Нижній Новгород, іти назад, північніше або південніше, тим шляхом, яким потім пішов Кутузов, — ну хоч би що придумати, дурнішого і згубнішого за те, що зробив Наполеон, тобто залишатися до жовтня в Москві, даючи військам грабувати місто, потім, вагаючись, залишити гарнізон, вийти з Москви, підійти до Кутузова, не почати бою, піти у правий бік, дійти до Малого Ярославця, знову не спробувавши, чи не пощастить пробитися, піти не тим шляхом, яким пішов Кутузов, а піти назад на Можайськ спустошеним Смоленським шляхом, — дурнішого за це, згубнішого для війська нічого не можна було придумати, що й показали наслідки. Нехай найдотепніші стратегіки придумають, уявивши собі, що мета Наполеона полягала в тому, щоб занапастити свою армію, придумають інший ряд дій, який би так само безсумнівно і незалежно від усього того, що розпочинали російські війська, погубив так цілковито всю французьку армію, як це зробив Наполеон.

Геніальний Наполеон зробив це. Але сказати, що Наполеон занапастив свою армію тому, що він хотів цього, чи тому, що він був дуже дурний, було б так само несправедливо, як сказати, що Наполеон довів свої війська до Москви тому, що він хотів цього, і тому, що він був дуже розумний і геніальний.

В тому і в цьому разі особиста діяльність його, яка не мала більше сили, ніж особиста діяльність кожного солдата, тільки збігалася з тими законами, за якими відбувалось явище.

Цілком неправдиво (лише тому, що наслідки не виправдали діяльності Наполеона) показують нам історики сили Наполеона ослаблими в Москві. Він, так само, як і раніш, як і згодом, у тринадцятому році, докладав усього свого вміння і сил на те, щоб зробити найкраще для себе і для своєї армії. Діяльність Наполеона за цей час не менш гідна подиву, ніж у Єгипті, в Італії, в Австрії і в Пруссії. Ми не знаємо правди про те, в якій мірі відповідає дійсності геніальність Наполеона в Египті, де сорок сторіч дивились на його велич, бо всі ці великі подвиги описали нам лише французи. Ми не можемо правильно міркувати про його геніальність в Австрії і Пруссії, бо відомості про його діяльність там мусимо черпати з французьких та німецьких джерел; а незбагненне здавання в полон корпусів без бою і фортець без облоги повинно схиляти німців до визнання геніальності — як до єдиного пояснення тієї війни, що провадилася в Німеччині. Але нам визнавати його геніальність, щоб приховати свій сором, хвалити бога, нема причини. Ми заплатили за те, щоб мати право просто і прямо дивитись на справу, і ми не поступимось цим правом.

Діяльність його в Москві така ж варта подиву і геніальна, як і скрізь. Накази за наказами і плани за планами виходять з нього з часу його вступу в Москву і до виходу з неї. Відсутність мешканців та депутації і сама пожежа Москви не бентежать його. Він не випускає з уваги ні блага своєї армії, ні дій ворога, ні блага народів Росії, ні управління справами Парижа, ні дипломатичних міркувань про умови майбутнього миру.

У воєнному відношенні, одразу після вступу в Москву Наполеон суворо наказує генералові Себастіані стежити за рухом російської армії, розсилає корпуси по різних шляхах і Мюрату наказує знайти Кутузова. Потім він старанно розпоряджається про укріплення Кремля; потім робить геніальний план майбутньої кампанії по всій карті Росії. У відношенні дипломатичному, Наполеон закликає до себе пограбованого і обірваного капітана Яковлєва, який не знає, як вибратися з Москви, в подробицях викладає йому всю свою політику і свою великодушність і, написавши листа до імператора Олександра, в якому він вважає за свій обов’язок сповістити свого друга і брата, що Растопчин погано розпорядився в Москві, виряджає Яковлєва до Петербурга. Виклавши так само докладно свої наміри і великодушність перед Тутолміним, він і цього старенького відправляє до Петербурга для переговорів.

У відношенні юридичному, зараз же після пожеж звелено знайти винних і стратити їх. І лиходія Растопчина покарано тим, що наказано спалити його будинки.

У відношенні адміністративному, Москві даровано конституцію, встановлено муніципалітет і опубліковано таке:

«Мешканці Москви!

Нещастя ваші тяжкі, але його величність імператор і король хоче припинити хід їх. Страшні приклади вас навчили, як він карає непослух і злочин. Суворих заходів ужито, щоб припинити розгардіяш і відновити загальну безпеку. Батьківська адміністрація, обрана з самих вас, становитиме ваш муніципалітет або міське управління. Воно піклуватиметься про вас, про ваші потреби, про вашу користь. Члени його відрізняються червоною стрічкою, яку носитимуть через плече, а міський голова матиме опріч того білий пояс. Але, за винятком часу виконання обов’язків, вони матимуть тільки червону стрічку круг лівої руки.