Эрнст Юнгер - В сталевих грозах

Поки ми все це жваво обговорювали, плануючи другу вилазку, почався артилерійський вогонь, який достоту нагадав мені ніч 12-го, в тому числі й тією страхітливою розгубленістю, що враз охопила бійців. Я опинився на схилі один, без зброї, з пораненим, який, посуваючись на руках, повз до мене й благав: «Пане лейтенант, тільки не кидайте мене!»

Довелося, хоч як не було прикро, таки залишити його й виставляти польові пости. Але ще вдосвіта його підібрали.

Ми зібралися в постових норах на узліссі й щиро тішилися, коли засвітало й не трапилося нічого надзвичайного.

Наступний вечір застав нас на тому самому місці. Ми намагалися забрати наш кулемет, проте ряд підозрілих звуків, почутих при розвідці, виказував, що там знову чигає сильний ворог.

Відтак ми дістали завдання відібрати втрачену зброю силою, а саме: наступної ночі, о дванадцятій, ми після трихвилинної вогневої підготовки мали заатакувати ворожу охорону й розшукати кулемет. Я побоювався, що ця втрата завдасть нам ще більше прикрощів, але робив добру міну при кепській грі, а по обіді сам зробив розрахунки для кількох батарей.

Об одинадцятій я зі своїм товаришем по нещастю Шульцом знов опинився на моторошному клаптику землі, де нам вже бувало непереливки. Запах розкладання в задушливому повітрі нестерпно посилився. Ми притрусили вбитих хлорним вапном, принесеним зі собою в мішках. Мов савани, ці білі плями сяяли в пітьмі.

Операція почалося з того, що кілька куль з наших же кулеметів просвистіло нам біля ніг і ляснуло у схил. Через це між мною і маленьким Шульцем, який сам виставляв пристрої, виникла запекла суперечка. Втім, ми знову помирилися, коли Шульц знайшов мене в кущах на самоті з пляшкою бургундського, яку я прихопив, аби підкріпитись у цій сумнівній пригоді.

В умовлений час рвонув перший снаряд. Він ударив за п'ятдесят метрів позаду нас. Не встигли ми здивуватися з цієї чудної стрілянини, як уже другий просто біля нас вдарив у кручу, засипавши нас зливою землі. При цьому я не смів навіть вилаятися, бо ж сам усталював вогонь.

Після такого не надто підбадьорливого зачину ми кинулися вперед, радше задля честі, ніж в надії на успіх. Наше щастя, що вартові, вочевидь, полишили свої місця, інакше нам би влаштували вельми неґречний прийом. На жаль, кулемета ми так і не знайшли, щоправда, довго й не шукали. Ймовірно, ним давно вже заволоділи англійці.

На зворотному шляху ми з Шульцем ще раз ґрунтовно обмінялися думками: я — щодо встановлення кулемета, він — щодо мого розрахунку гарматного вогню. Я ніяк не міг збагнути, чому так вийшло, адже завжди пристрілювався так точно. І щойно пізніше довідався, що вночі будь-яка гармата стріляє ближче, себто, обчислюючи віддаль, мені треба було накинути ще зо сто метрів. Потім ми обговорили найважливіше з цієї виправи — рапорт. Ми склали його так, щоб усі були задоволені.

Оскільки наступного дня нас змінили загони іншої дивізії, всі суперечки скінчилися. Ми тимчасово повернулися в Монбреен, а звідти рушили маршем в Камбре , де прожили майже весь місяць липень.

В ніч після нашого відходу польова варта була остаточно втрачена.

Камбре — заспане містечко в Артуа, вже сама назва дихає історією. Вузькі, стародавні вулички снуються навколо статечної ратуші, побитих часом і негодою міських брам та численних церков, у найбільшій з яких свого часу проповідував Фенелон [33] Фенелон — Франсуа Фенелон (де Салиньяк, маркіз де ля Мот Фенелон, 1651–1715) — французький священик, письменник, педагог, богослов. Автор знаменитого роману «Пригоди Телемака» — літературного бестселера 18–19 ст. . Могутні вежі здіймаються над лабіринтами гострих дахів. Широкі алеї ведуть до доглянутого міського парку, прикрашеного пам'ятником пілоту Блеріо.

Мешканці — спокійні, привітні люди, що у великих, простих з вигляду, але заможно опоряджених домах ведуть затишне існування. Багато рантьє доживають тут віку. Цілком виправдано це містечко називають « La ville des millionaires » [34] «La ville des millionaires (франц.) — місто мільйонерів. , бо перед війною в ньому налічували понад сорок мільйонерів.

Велика Війна вирвала це затишне гніздечко із зачарованого сну Білосніжки [35] Білосніжка — героїня казки братів Грімм «Білосніжка та семеро гномів». й перетворила на осереддя велетенських битв. Квапливе нове життя загуркотіло нерівним мощенням і забряжчало у маленьких віконцях, за якими причаїлися перелякані обличчя. Чужі парубки спустошували дбайливо наповнені пивниці, кидалися на широкі ліжка червоного дерева й невпинною метушнею порушували тихий рай приватних осіб, які тепер, посеред цього зміненого до невпізнання оточення, стояли купками на рогах вулиць і перед дверима будинків, пошепки обмінюючись новинами про страхіття війни та поширюючи найпевніші чутки про близьку й остаточну перемогу земляків.