Эрнст Юнгер - В сталевих грозах

Ми зі Шрадером повечеряли на подвір'ї за нашим складеним з тачки й дверей столом і випили пляшку вина. А тоді скрутилися калачиком у нашій козячій стайні, аж поки о другій вночі постовий не повідомив, що вантажівки вже чекають на ринковій площі.

У примарному світлі ми тряслися по місцевості, розбитій минулорічними боями під Камбре , й пробиралися через купи згарищ вулицями вщент зруйнованих сіл. Перед самим Беньї нас вивантажили й повели на плацдарми. Батальйон зайняв яр при дорозі Беньї — Во. Перед полуднем зв'язковий приніс наказ роті просунутися до дороги Фремікур — Во. Це просування ривками вселило в мене певність, що ще до вечора почнуться криваві події.

Петляючи, я провів три мої чоти тереном, який літаки засипали бомбами й снарядами. Біля місця призначення ми розподілилися у вирвах і норах, оскільки окремі снаряди залітали також за дорогу.

Того дня я так зле почувався, що негайно вклався у якийсь окопчик і заснув. Прокинувшись, читав « Трістрама Шенді » [48] «Трістрам Шенді» — роман англійського письменника 18 ст. Лоуренса Стерна (Laurence Sterne, 1713–1768) «Життя й міркування Трістрама Шенді, джентльмена», відомого також своєю повістю «Сентиментальна подорож по Франції та Італії», заголовок якої дав назву цілому художньому напряму літератури 18 ст. Юнґер завжди носив у своєму військовому планшеті примірник німецького перекладу «Трістрама Шенді». Цей твір приваблював його своїм гротескним зображенням дивацтв персонажів (особливо дядечка Тобі), для яких реальна дійсність була чимось другорядним. Справжньою реальністю вони вважали світ своїх суб'єктивних відчуттів і вражень. Все це добре гармонувало з фронтовими відчуттями самого Юнґера. У домашній бібліотеці письменника у Вільфлінґені виявлено тритомне видання цього твору. , якого носив у планшеті, й так, з байдужістю хворого пролежавши на теплому сонечку, провів той пополудень.

О 6:15 зв'язковий скликав усіх ротних до капітана фон Ває.

«Передаю Вам важливе повідомлення: ми атакуємо. Після півгодинної артилерійської підготовки о сьомій годині батальйон іде на штурм від західного краю Фаврея. Напрям маршу — дзвіниця Сапіньє».

Перемовившись кількома словами й міцного потиснувши руки, ми кинулись до рот, бо ж за десять хвилин мав початися вогонь, а нам іще треба було подолати добрячий шмат шляху. Я повідомив мого чотаря і наказав шикуватися.

«Рої шерегами по одному, відстань двадцять метрів. Напрям — північний захід, на крони дерев у Фревілі — руш!»

Добрим знаком для духу, який ще жив в нас, було те, що мені самому довелося призначати бійця, який мав залишитися і сповістити польову кухню. Добровільно не зголосився ніхто.

Ми з ординарцями й фельдфебелем Райнеке, який досконало знав цю місцевість, крокували далеко попереду роти. За живоплотами й руїнами вилітали снаряди з наших гармат. Вогонь більше нагадував розлючений гавкіт, ніж нищівний шквал. Позаду я бачив свої загони в бездоганнім строю. Авіаційні кулі здіймали довкола них хмарки куряви, заряди, оболонки й несучі пластини шрапнелі з пекельним завиванням носилися в просторі між вузькими рядами людей. Праворуч під сильним обстрілом лежало село Боґнатр, звідки з тяжким гудінням надлітали зазубрені шматки заліза і з коротким виляском хляпали в глинистий ґрунт.

Ще незатишніше стало на марші за дорогою Боґнатр — Бапом. Зненацька перед нами й поміж нас вибухнув цілий шерег бризантних снарядів. Ми сипонули врозтіч і кинулися у вирви. Я став коліном у продукт страху якогось попередника і в поспіху велів джурі хоч згрубша зчистити його ножем. Довкола села Фаврель згущувалися хмари численних вибухів, поміж ними навперебій здіймалися й опадали брунатні стовпи землі. Щоб розшукати позицію, я підібрався до найближчих руїн, а потім ціпком подав знак іти за мною.

Село було оточене розбомбленими бараками, за якими поступово збирались частини першого й другого батальйонів. На останньому відрізку шляху нам завдав численних втрат кулемет. З того місця, де я стояв, було видно тоненький шнурочок хмаринок, що здіймалися догори і в яких час від часу, як у сітях, заплутувався хтось із прибульців. Серед інших, ногу прострелило й віце-фельдфебелю Бальґу з моєї роти.

Постать у брунатному вельветі незворушно перетнула обстрілювану ділянку й потисла мені руку. Кіус і Боє, капітан Юнкер і Шапер, Шрадер, Шлеґер, Гайне, Фіндайзен, Гюлеманн і Гоппенрат стояли за зрешеченим свинцем та залізом живоплотом і жваво перемовлялися перед початком наступу. Вже не раз ми спільно переживали день гніву на одному ратному полі, отак і сьогодні сонцю, що стояло вже низько на заході, судилось осяяти кров майже кожного з нас.