Томас Гарди - Під деревом зеленим

— Добре.

— А ви більше не називатимете мене містером Деві?

— Не називатиму.

Після зізнання коханої Дік перебував у такому піднесеному настрої, що з опалу дістав Розумниці батогом аж до самої шиї, біля вуха. Кобила, яка витала у хмарах і навіть не сподівалася, що Дік може дістати так далеко, адже всю дорогу батіг не сягав далі її боків, мотнула головою і хвацько припустила галопом, що неабияк порадувало парочку на возі. Аж раптом, завернувши за ріг, вони побачили перед собою знайому підводу з фермером, робітником і дружиною фермера у накидці, що розвівалася на вітрі.

— Та щоб їм! Знову вони.

— Що поробиш. Вони мають таке саме право їхати по цій дорозі, як і ми.

— Так, але дратує, коли на тебе постійно витріщаються. Мені більше подобається, коли на дорозі ні душі. Дивіться-но, як незграбно їдуть!

Підвода фермера якраз в’їхала колесами у вибоїну, від чого перекосилася і всі троє пасажирів похилилися ліворуч. Виїжджаючи із впадини, підвода нахилилася праворуч, згодом вирівнялася, і вони поїхали собі далі, підскакуючи.

— Коли дорога стане ширшою, ми їх об’їдемо.

Однак коли нарешті випала слушна нагода, позаду

почувся легкий стук коліс, і повз них зі свистом пронеслася новісінька двоколісна бричка, так начищена до блиску, що спиці коліс, здавалося, утворювали мерехтливий диск, а стінки кабіни, ніби дзеркала, пускали сонячні зайчики Діку й Фенсі в очі. Правив нею дуже гарний чоловік — вочевидь, власник, а поруч із ним сидів Шайнер. Проїжджаючи повз Діка та Фенсі, обоє озирнулися і з неприхованим захопленням витріщилися на дівчину, відвівши погляд лише тоді, коли вони обігнали підводу фермера. Дік мигцем глянув на Фенсі, якраз тоді, коли її так уважно вивчали, й помітно посмутнів.

— Чого ви так притихли? — зі щирою турботою спитала Фенсі після кількахвилинного мовчання.

— Просто так.

— І зовсім не просто так, Діку. Я ж не могла заборонити їм проїжджати повз.

— Я знаю.

— Я ж бачу, ви сердитеся на мене. Але що я зробила?

— Ви образитеся, якщо я скажу.

— Усе одно скажіть.

— Добре, — згодився Дік, якому, схоже, не терпілося таки все сказати, навіть ризикуючи образити Фенсі. — Я думаю, як же ваше кохання відрізняється від мого. Коли ті чоловіки на вас витріщалися, ви тут же забули про мене і...

— Ну, сильніше ви мене образити вже не зможете, тож продовжуйте!

— Я ж бачив, вам було приємно, що ви їм сподобалися.

— Не кажіть дурниць, Діку! Ви добре знаєте, що це не так.

Дік недовірливо похитав головою й усміхнувся.

— Діку, звичайно, мені приємно, коли на мене заглядаються. От бачите, я вам щиро зізналася у своїй слабкості. Але ж я ніяк не відреагувала.

Зрозумівши з виразу обличчя Фенсі, що вона триматиметься цього аргументу, Дік виявив великодушність і вирішив не казати нічого, що змусило б її кривити душею. До того ж поява Шайнера нагадала йому про те, що його найбільше турбувало і про що він геть забув за розмовами з Фенсі.

— До речі, Фенсі, ви знаєте, чому наш хор розпускають?

— Ні, знаю тільки, що містер Мейболд хоче, щоб я грала на органі.

— А знаєте, як йому це взагалі спало на думку?

— Ні, не знаю.

— Ну, священик і сам про це думав, але вмовив його церковний староста, містер Шайнер. Я знаю, він тільки про те й мріє, щоб ви грали на органі щонеділі. Не здивуюся, якщо він вам і ноти перегортатиме, адже ж орган напевне поставлять біля його лавки. Скажіть мені, ви ж ніколи не заохочували його ні до чого такого?

— Ніколи! — вигукнула Фенсі, і її очі світилися щирістю. — Він мені зовсім не подобається, і я й гадки не мала, що він таке затіває! Мені завжди хотілося грати в церкві, але я ніколи навіть думки не допускала про те, щоб витіснити вас і ваш хор. Я навіть нікому не зізнавалася, що вмію грати, поки мене не спитали. Невже ви могли подумати хоч на мить, що я до цього причетна?

— Що ви, люба, я знаю, що це не так.

— Чи що він мені хоч трішечки подобається?

— Звісно, ні.

Від Бадмута до Меллстока було миль десять-одинадцять, а за чотири милі від Бадмута стояв хороший трактир “Корабель” зі щоглами й салінгом [9] Салінг — рама з брусків, яку встановлюють на верхньому краї стеньги (продовженні складеної щогли у висоту) для міцнішого кріплення снастей. біля входу. Свої поїздки в Бадмут, особливо якщо вони були нетривалі — тільки щось привезти чи забрати, як-от сьогодні — Дік мав звичку розбивати на три частини, заїжджаючи в цей трактир по дорозі туди й назад, щоб не залишати коня в конюшнях Бадмута.