Григорий Квитка-Основьяненко: Сердешна Оксана

Раз, так вже годів через п'ять після того, як се діялось, убіг у хату Митрик і кричить до Оксани: «Мамо, мамо, а в мене є біленький шажок! Ось бач!» І показує гривеник.

– А хто се тобі, сину, дав? – пита Оксана.

– Пан дав,– каже.

– Який же там пан?

– А ось який,– каже вже Петро, що увійшов за ним у хату.– Копитан.

Оксана так і поблідла, і затрусилась.

– Та не лякайтесь, а слухайте, що було,– казав Петро.– Дивлюсь, на станніоннім дворі, що біля мене, стоїть бричка і ходить по двору таке, мов наш копитан. Я підійшов ближче… дивлюсь… він і є. Я подумав, що з нього буде? Покликав Митрика та і йду у хату, буцім до смотрителя, а він мене і зопинив:

– Се твой мальчик? – каже.

– Нєту, ваше благородіє,– кажу я,– се копитанський.– Так прямо і відрізав.

– Как копитанський? – аж скрикнув і підійшов до

хлопця.

– Так, ваше благородіє,– кажу,– команда стояла тут, так копитан зманув у нас дівку, Оксану. Так вона утекла від нього і принесла сього хлопчика.

– Так сто єйо син? Да, мошенник, какой бойкий,– та узяв його за чубчик і поскуб легенько, та й каже: – Так она-таки дійшла назад? А мені сказали, што она із сином утопилась.

– Ні, ваше благородіє,– сказав я,– прийшла сюди і живеть тут у великій бідності…

– Виш, как мене обманули,– каже.– О, да плут будеть мальчик. Увесь у меня.

Тут ще подьоргав його то за ухо, то за чубчик, а далі вийняв гривеник, та й дав хлопцеві, і каже: «На, отдай матері, штоб тобі орішков купила». А сам сів у бричку і поїхав.

Так розказував Петро.

Оксана узяла гривеник, звела очі до бога і кинула той гривеник у вікно, аж геть на вулицю, де діти грались; обняла Митрика і гірко-гірко заплакала…

Вперше надруковано в альманасі «Ластівка». Сочинения на малороссийском языке. Повести и рассказы, некоторые малороссийские песни, поговорки, пословицы, стихотворения и сказки. Собрал Е. Гребенка. В тип. императорской Российской Академии. Спб., 1841, с. 32 – 207.

Автограф невідомий.

Повість «Сердешна Оксана» Квітка завершив у кінці 1838 р. і надіслав Є. П. Гребінці до Петербурга для опублікування. У листі від 13 січня 1839 р. Гребінка писав з захопленням: «Ваша Оксана хороша, очень хороша, дай бог Вам здоровья» (Гребінка Є. П. Твори. У 3-х т., т. З, с. 597). Як вважає дослідник творчості Шевченка Ю. Івакін, саме безпосередні враження від «Сердешної Оксани» дали поетові творчий імпульс для написання «Катерини» (див.: Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії до заслання. К-, 1964, с 38). Пізніше, 1840 p., дякуючи Шевченку за «Кобзаря», Квітка писав: «Я його («Кобзар». – Н. І.) притулив до серця, бо дуже шаную Вас і Ваші думки кріпко лягають на душу. А що «Катерина», так так що Катерина! Гарно, батечку, гарно! Більш не вмію сказати. От так-то москалики-воєн-ні обдурюють наших дівчаток! Списав і я «Сердешну Оксану», от точнісінько як і Ваша «Катерина». Будемо читати, як пан Гребінка видрукує. Як то ми одно думали про бідних дівчаток та про бузовірових москалів...» (Квітка-Основ'яненкоГ.Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 267).

У листі до російського історика та видавця М. П. Погодіна (Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 339) письменник повідомляє, що надсилає російський автопереклад повісті «Сердешна Оксана» для публікації в журналі «Москвитянин»; там вона й була надрукована (1842, ч. 1, № 2, с 411 – 474) з підзаголовком: «С малороссийского Основьяненко».

Повість була перекладена французькою мовою і в 1854 р. видана в Парижі (Oksana... Anciense chronique de l'Ukraine, par Kwitka. Paris, 1854).

Подається за першодруком.