Адельберт Шаміссо - Дивні пригоди Петера Шлеміля

Все це треба зважити, щоб зрозуміти місце автобіографічного елементу в повісті про Шлеміля. Це важливо, оскільки критика пов’язувала з цим центральну в творі проблему втраченої тіні. До цього, без сумніву, прислужився такий натяк в автобіографії самого поета: «Світові події 1813 року, в яких я не міг брати діяльної участі – тоді я вже не мав батьківщини або ще не мав батьківщини – по-різному вибивали мене, помимо моєї волі, з обраної колії. В це літо я написав, щоб самому трохи розвіятись і потішити дітей одного приятеля, казку «Петер Шлеміль», що була прихильно прийнята в Німеччині і стала популярною в Англії».

За цим спокійним далеким спогадом треба уявити собі, що пережив тоді Шаміссо, якого товариші відрадили од участі у війні й створили йому затишок для наукової праці…

З цих переживань виріс його найвизначніший твір.

Змальовуючи життя свого героя, Шаміссо вгадав власне майбутнє (випадок ясновидіння, не такий вже рідкісний у літературі, – згадаймо «П’яний корабель» Артюра Рембо), бо саме таке майбутнє він вимріяв, вистраждав і знайшов як єдиний вихід. Цим виходом були подорожі по світу.

В 1815 році автор «Дивних пригод Петера Шлеміля» став натуралістом російської полярної експедиції і на кораблі «Рюрик» під командою капітана Отто Коцебу три роки плавав навкруги світу. Величезні матеріали і спостереження його, зібрані за цей час, створили Шаміссо ім’я вченого в різних галузях природознавства. В 1819 році його обирають почесним доктором філософії Берлінського університету, членом Товариства натуралістів. Він стає забезпеченою людиною. Працює ад’юнктом Ботанічного саду. Згодом одружується з вісімнадцятирічною дівчиною і вступає в спокійну, щасливу пору свого життя.

В двадцяті роки приходить до Шаміссо літературна слава, його поезії стають надзвичайно популярними: їх читають напам’ять, кладуть на ноти. Його портрет висить поряд з портретом Гете. Росте його авторитет ученого-ботаніка і лінгвіста. В зеніті слави Шаміссо помирає 21 серпня 1838 року.

Серед німецьких поетів-романтиків Адельберт Шаміссо душевно наймолодший, найпрогресивніший. Він розширює тісну тематику романтизму, сміливо вносить в неї – один з перших у світовій літературі – соціальні, політичні, індустріальні мотиви. Гейне, – його Шаміссо перший оцінив і підтримав, – взагалі виділяє автора «Шлеміля» зі школи романтиків і відносить «більше до молодої, ніж старої Німеччини».

Для багатої німецької літератури Шаміссо, без сумніву, не тільки видатний поет свого часу (щоправда, деякі німецькі критики відводили йому почесне місце як єдиному французові, що став німцем), але й живий поет, якого не забувають.

Понад чотириста пісень на слова поета – лише один з проявів цієї життєздатності.

У спадщині Шаміссо половину займає проза – «Подорожі навкруги світу» і «Повість-казка», половину – поезія і численні поетичні переклади. За всіма цими творами стоїть яскрава постать, яку так охарактеризував один з сучасників поета: «Людина рідкісного обдарування, але довго переслідувана долею, французький емігрант і прусський офіцер, аристократ і ліберал, поет і ботанік, автор фантастичного роману і мандрівник навколо світу, німець і все ж таки природжений француз…».

«Природжений француз» вгадується не лише в стилі, в поетичному темпераменті, в мові. Німецька мова його насичена галліцизмами, як гоголівська – українізмами. І це не дивно: засвоюючи німецьку мову, він не міг засвоїти всіх тих скарбів, які несвідомо вбираються в дитинстві зі звуками рідного слова і складають джерело підсвідомого.

Поет залишається сином свого краю, своєї доби у вільнодумстві й ненависті до деспотизму. В пошуках духу боротьби і романтики Шаміссо торкнувся і української історії, а саме постаті засланого в Сибір Войнаровського. Поема «Вигнанці», написана за мотивами Рилєєвського «Войнаровського» та за розповідями про долю декабриста Бестужева, сповнена віри в крах деспотизму і політичної сваволі.

Найбільше перекладав Шаміссо французького поета-патріота Беранже. Їх єднали демократичні переконання, життєлюбність, симпатії до простого люду. Вільнолюбні ідеали французької революції по-різному в них переломились, але дали здорову основу їхній громадянській поезії.

Шаміссо поєднував у собі багато суперечливого. Він любив Німеччину Гете, Шіллера і Канта, як свою батьківщину, обурювався легкодухою капітуляцією перед Наполеоном і захоплювався постаттю Наполеона так само, як французький патріот Беранже. Все ж таки він, німецький поет, більше тривожився про долю Франції, ніж французькі роялісти, що в затінках чужих дворів зберегли рідну мову, але не позбулися бундючної зневаги до свого народу.