Вашингтон Ірвінг - Ірвінг В. Легенда про Сонну Балку та інші історії

Бром Боне був головним героєм цього свята. Він приїхав на вечорниці верхи на своєму улюбленому Шибайголові, і цю істоту, як і господаря, переповнювала зла сила, якою ніхто, крім нього, не міг управляти. До слова, парубок славився тим, що віддавав перевагу норовистим тваринам, схильним до всіляких вибриків, що піддавали вершника постійному ризику скрутити собі в’язи, бо вважав слухняну, добре вишколену коняку недостойною хлопця його вдачі.

Даремною справою було б описати той чарівний світ, який відкрився погляду мого героя, коли він увійшов у світлицю ван Тасселя. І це були не дівчата, котрі вражали своїми пишними формами з розкішними відтінками рум’яного та білого, а зваблива чарівність справжнього голландського святкового стола в розкішний осінній період. Він був заставлений тацями з різними тістечками, від вигляду яких відбирало мову і рецепти яких відомі лише досвідченим голландським господиням! Були там і горіхові пончики, і ніжний «олі коек», [4] «Олі коек» — традиційні голландські пироги. хрусти, солодкі торти з листкового тіста, імбирні пряники та медові коржики — ціла родина ласощів. Виднілися пиріжки з яблучною, персиковою та гарбузовою начинкою.

Тонко порізана шинка та копчена яловичина, приємні страви зі сливового мармеладу, а також персики, груші й айва. Не кажу вже про смажену рибу, запечену птицю, а також полумиски молока та вершків. Усе було розставлено навпереміш, майже у тому ж порядку, як я назвав, а родинний чайник випускав хмари пару посеред столу, хай буде благословенне це видиво! Мені бракує дихання та часу, щоб описати цей банкет так, як він того заслуговує, бо надто хочеться продовжити свою історію. На щастя, Ікабот Крейн нікуди не поспішав, на відміну від свого літописця, і віддавав належне кожній страві.

Він був доброю та вдячною істотою, чиє серце розширювалося пропорційно до того, як черево наповнювалось смачним вмістом. І настрій підіймався в нього водночас із вживанням їжі, як у деяких чоловіків під впливом міцних напоїв. Ікабот нічого не міг розгледіти, повертаючи своїми булькатими очиськами навколо, коли їв, і всміхався від думки, що одного дня може стати господарем цієї оселі з майже неймовірною розкішшю та пишнотою. Уявляв, як зможе повернутися спиною до приміщення старої школи, як клацне пальцями перед обличчям Ганса ван Риппера або якогось іншого нікчемного покровителя та як гнатиме втришия якогось приблуду-педагога, якщо той наважиться назвати його колегою.

Старий Балтус ван Тассель метушився серед гостей із обличчям, що розпливалося від гарного настрою, круглим і веселим, як повний місяць. Його зауваження були стислі, але виразні, обмежувалися плесканням по плечу, гучним реготом і настирливим припрошенням «налягти та допомогти собі самому».

Але ось звуки музики із загальної кімнати, точніше зали, покликали до танцю. Музикантом був старий сивочолий негр, котрий більш ніж півстоліття виконував роль мандрівного оркестру колонії. Його інструмент був таким старим і розбитим, як і він сам. Більшу частину свого часу музика скрипів на двох-трьох струнах, супроводжуючи кожен рух смичка помахом голови, кланявся майже до землі й тупав ногою, зустрічаючи кожну свіжу пару.

Ікабот пишався своїм умінням танцювати, як і своїми вокальними здібностями. Жоден м'яз, жодна жилка в нього не простоювала. Спостерігаючи вихиляси парубка, вихор рухів його фігури, ноги, які тупотять по всій кімнаті, можна було б подумати, що перед вами опинився сам святий Вітт, благословенний покровитель танців і танцюристів. Він вражав усіх негрів будь-якого віку та розмірів, котрі збіглися з ферми й околиць і стояли тепер, утворюючи піраміду з блискучих чорних облич у кожному вікні й дверях, та із захопленням споглядали видовище, вибалушивши білі очні яблука й показуючи в посмішці від вуха до вуха ряди білих, як слонова кістка, зубів. Чи міг би поводитися інакше у стані збудження та радості той, хто батожив своїх шибеників? Володарка його серця стала йому партнеркою в танці і люб'язно всміхалася у відповідь на всі його любовні фіґлі. А Бром Бонc, згоряючи від кохання та ревнощів, самотньо нидів собі в куточку.

Коли танець скінчився, Ікабот притерся до зграйки мудрагелів, котрі разом із Балтусом ван Тасселем влаштувалися курити на ґанку, згадуючи старі часи та розповідаючи довгі історії про війну.

Край, про який я розповідаю, був у ті часи однією із тих відомих місцин, що рясніють літописами та видатними людьми. Лінія фронту між британцями й американцями під час війни проходила зовсім поруч. Тому це була арена для мародерства й безладу з боку дезертирів, ковбоїв та прикордонного лицарства. Відтоді минуло достатньо часу, щоб кожен байкар міг прикрасити оповідку, дещо додавши від себе, і через забутість спогадів самому стати героєм кожної історії.