Вашингтон Ірвінг - Ірвінг В. Легенда про Сонну Балку та інші історії

Тут барон перебив прибульця шквалом компліментів і привітань, бо, правду кажучи, дуже вже пишався своєю вихованістю та красномовством. Незнайомець намагався раз чи два зупинити цей словесний потік, але дарма, тому схилив голову і чекав, коли господар нарешті замовкне. До того часу, коли барон зробив паузу, вони вже дійшли до внутрішнього двору замку, і гість знову спробував озватися, але його зупинила поява прекрасних представниць родини разом із ошелешеною нареченою, котра пекла раків. Парубок поглянув на неї і сторопів. Здавалося, що його душа паленіє в очах, прикута до цього прекрасного видива. Одна з тіток прошепотіла кілька слів на вухо небозі, котра намагалася щось сказати. Її вологі блакитні очі боязко піднялися, подарувавши сором’язливий погляд чужинцю, і знову втупилися в землю. Слова застигли на язиці, на вустах з’явилася солодка посмішка, а на щоках — м’які ямочки, що підтвердили її зацікавлення. Та й не могло бути інакше, щоб такий галантний кавалер, не прийшовся до душі дівчині, відкритій для кохання і шлюбу у свої вісімнадцять років.

Пізня година, в яку приїхав гість, не залишила часу для спілкування. Барон був невблаганний: відклав усі серйозні балачки аж до ранку і потягнув гостя до непочатого банкету.

Він відбувався у великій залі замку. На стінах висіли портрети суворих героїв роду Каценелленбоґенів, а також трофеї, які вони отримали на полі бою та на ловах. Зламані списи, сплющені кіраси та подерті хоругви висіли впереміш зі здобиччю мисливців: пащека вовка та ікла кабана жахливо шкірилися серед арбалетів і бойових самострілів, а величезна пара рогів розгалужувалася безпосередньо над головою молодого.

Кавалер, проте, мало уваги звертав на компанію та розваги. Він заледве скуштував страви і, здавалося, цілковито захопився своєю нареченою. Юнак розмовляв зовсім тихо, ледве можна було почути, бо мова кохання ніколи не буває гучною. Та чи існує десь таке нечутке жіноче вухо, яке не може вловити м'якого шепоту коханого? Те, з якою ніжністю і стриманістю водночас він говорив, здавалося, дуже вплинуло на молоду леді. Вона уважно слухала, а на її щоках то спалахував, то згасав рум'янець. Зараз вона червоніла відповідаючи, і, коли молодик відвів очі, панночка промацувала поглядом його романтичне обличчя і непомітно зітхала від щастя, що нахлинуло на неї. Було помітно, що молодята закохалися. Тітка, котра добре тямила в таємницях серця, виснувала, що це кохання з першого погляду.

Свято минуло весело, хоча й надто гамірно, адже всі гості мали гострий апетит, спонукуваний порожнім гаманцем і гірським повітрям. Барон сипав своїми найкращими та найдовшими побрехеньками, і ніколи раніше він не базікав так натхненно і не мав такого успіху. Коли він розповідав щось неймовірне, то аудиторія дивувалася. А коли щось кумедне, то гості обов'язково реготали точно в потрібному місці. Барон, щоправда, як і більшість видатних людей, був настільки певний власних чеснот, що розповідав зовсім несмішні жарти. Сміх був завжди вимушений, однак підкріплювався келихом чудового хоккеймеру, і навіть нудний дотеп за столом, на якому не бракувало звеселяючого старого вина, здавався милим. Багато хороших речей було сказано й біднішими, однак гострішими на розум гостями. Повторити це немає змоги, хіба що трапиться для цього схожа нагода. Багато нахабних слів потрапили у жіночі вушка і змушували їх душитися від сміху. Веселий і широколиций двоюрідний брат барона проспівав пісню чи дві, і старі панни змушені були затулитися своїми віялами.

Серед усіх цих чудасій прибулець зберігав якусь особливу та незграбну важкість. Його обличчя неабияк спохмурніло, коли вечеря скінчилася. І, як не дивно, навіть жарти барона спричинялися до того, щоб зробити його ще сумнішим. Часом молодик задумувався, а часом здіймав обурений і неспокійний блукаючий погляд, який видавав його думки і стурбованість. З нареченою він бесідував дедалі серйозніше та загадковіше. Похмурі хмари стали закрадатися на безтурботно-спокійне чоло дівчини і тремтіння пробігало її ніжним тілом.

Усе це не могло залишитися без уваги. Запал присутніх охолоджувала незбагненна похнюпленість нареченого, проникаючи в душу. Вони шепотіли та переглядалися, стенали плечима і сумно хитали головами. Пісні та сміх звучали все рідше і рідше. У розмовах виникали затяжні паузи, гості перейшли до незвичайних казок і легенд про надприродне. Одна страшна оповідка змінювалася іншою, ще невтішнішою, а барон добряче перелякав декотрих жінок, майже до нестями, історією про примару-вершника, котрий схопив прекрасну Леонору. Цю страшну історію потім переповіли чудовими віршами, і вона досі блукає світом.