Решат Нурі Гюнтекін - Женоненависник

Сара.Якщо я ще спатиму, то розбудиш... Нічого страшного... Мені є що тобі розповісти, Ферхан... Зі мною ледь не трапилась катастрофа... Ще б трохи, і ти б мене не застала.

Ферхан (стривожено). Що ти таке кажеш? Ти що, потрапила під машину?

Сара(зі сміхом). Ні, ні... Не в тому сенсі катастрофа... Батько ледь не забрав мене з мамою до Ерзурума. Я ще з зими собі місця не знаходжу... Слава Богу, я вжила заходів. Та й допомогли мені...

Ферхан.То небезпека минула?

Сара.Минула. Мама післязавтра їде сама.

Ферхан.Це ж треба таке! А ти?

Сара.Це довго розповідати. Давай про це завтра поговоримо.

Ферхан.Ти що, я до завтра не дотерплю!

Сара. Ну тоді слухай. Минулого року батько мені писав: «У тому році обов’язково заберу вас в Ерзурум»... А ти ж знаєш, який він упертий... Військовий, звик, що як він сказав, так і буде. Мені ще з минулої осені це прямо пеком пекло, Ферхан. Що б я робила цього літа в Ерзурумі, та ще й в найкращу пору, коли весь Стамбул розважається?

Ферхан.Гаразд, але ж ти так любиш батька. Хіба ти не скучила?

Сара.Люблю, звичайно. Я ж не лукавлю, коли пишу в листах, як я за ним скучила... Але що ж поробиш, не можу я зараз залишити Стамбул...

Ферхан.Ну просиділи б ви в Ерзурумі три, ну чотири місяці. Не так уже й багато...

Сара (сміючись). П’ять хвилин — це теж небагато, правда? А спробуй-но скажи рибі: «Випірни з моря на п’ять хвилин — посидимо на пляжі... А потім знову повернешся!..» Я в Стамбулі — мов та риба в морі... Я без нього не можу. До того ж, була ще й інша небезпека. А що, якби батько сказав: «Раз ви вже приїхали, то залишайтесь і зимувати... До того ж погода починає псуватися». І що б я тоді робила? Дороги позаносить снігом, на гори спаде туман, батько в селямлику [4] Чоловіча половина будинку. гратиме з ад’ютантом у нарди, а ми з мамою в темній кімнаті з низькою стелею сидітимемо й слухатимемо, як вовки з шакалами виють... А я до того ж уявлятиму собі, як оце зараз Стамбул кружляє в шаленому вихорі розваг... Та не доведи Господи! Ми ж один раз на світі живемо... Я розумію, лягти в могилу після смерті, але за життя... Та ще й за такого, як у мене...

Ферхан.А ти не боїшся образити батька?

Сара.Ми з батьком дуже любимо одне одного... І якби я поїхала до Ерзурума, то це б, навпаки, тільки зашкодило нашій любові... Адже я б там нікого, крім батька, не бачила, і мені б швидко набридло. Зараз, коли я думаю про нього, коли згадую його миле обличчя, то відчуваю теплу ніжність. А в іншому разі я б її втратила. А потім би почала думати, що це через нього я змушена була залишити Стамбул, і потайки сердилася б на нього, зненавиділа б його. Врешті-решт, напевно, ми почали б сваритися; я б збунтувалася. Бачиш, Ферхан... Жахлива сімейна драма... (Сміється.) А так я залишилась у Стамбулі, і небезпека минула.

Ферхан.Не ображайся, Capo... Ти стаєш просто жахливою... Гаразд, а як же тобі вдалося вмовити батька?

Сара.Я ще з осені почала писати листи: «Я вже не можу, будь-що приїду». Батько став мене буквально вмовляти: «Зараз не можна, потерпи до літа. Залишилась дрібниця — якихось півроку». Так я глибоко переконала його в своїх добрих намірах, ба навіть у тому, що мені вже трохи набридло стамбульське життя. У листах я потроху скаржилася на здоров’я. Але в цьому питанні мені найбільше допомогли лікар Гайдар-бей і мама... Одного разу я мало не силоміць всадовила бідолашного Гайдар-бея за стіл і продиктувала йому листа про те, що в мене є невеличкі проблеми зі здоров’ям, і він не рекомендує мені цього року вирушати в тривалу подорож. Цього листа він начебто надіслав батькові потай від мене й мами... Та й мама була за те, щоб я залишилась...

Ферхан.А чому?

Сара.Звичайно, перш за все — заради мого здоров’я. Довелося розіграти для неї кілька маленьких сценок, аби вона побачила, що я не дуже добре почуваюся, погано переношу довгі подорожі, особливо морем. Одного разу під час поїздки пароплавом на Острови я трохи знепритомніла... Я ж дві ночі не спала — танцювала. А мама звернула це все на лодос... Але якщо подивитися з цього боку, то і мамі на руку, щоб я залишилась у Стамбулі, — тоді батько навряд чи протримає її в Ерзурумі більше трьох місяців...

Ферхан.Ну, то й добре, що ти залишаєшся в Стамбулі — я хоч буду з тобою часто бачитись.

Сара.Ну, так часто, як ти сподіваєшся, ми бачитись не зможемо, Ферхан... У мене намічається невеличка подорож, днів на тридцять-сорок.