Панас Мирний: Голодна воля

Зовсім добре у Зеленій горці. Тепер ото у їй праз-ник, - на панові іменини поз'їздилося 'дворянство з усього повіту. Гульня усім - і панам і кріпакам. Здавна Гамза завів, щоб у сей день ніхто нічого не робив. Як воно бувало по других місцях його великого маєтку-про те управителі знають, а що в Зеленій горці, то за святом пан сам піклувався. Зранку уся горка, нарядившись якнайкраще, скупчилася коло церкви помолитися богові за здоров'я доброго пана. Звісно, панів було стілько, що людям пришилося у церкву і не входити, - на цвинтарі молились. За тим пильнував прикажчик йосипенко. І Иосипенко постарів уже, розпух, роздобрів, невстаріла його тілько щирість до пана. Уперед мужиків він стоїть і кладе аж до землі поклони, роздивляючись навкося, хто з кріпаків за ним молиться, а хто ні. Усі, здається, нічого, один от кучер Василь хоч і стоїть мов тихо, а проте ні голови ні разу не склоне, а часто, до сусіда прихилившись, шепче. Певно, не молитву, бо не усміхалися б уста сусідові, коли б то була молитва, йосипенко тілько скоса на Василя гляне та знову й припаде.

- Чи ти. бач, як наш прикажчик молиться, - за що ж то? Чи щоб пан скоріше луснув, чи ще щоб пожив.

- Про те йому знати, - одказав, усміхнувшись, сусіда.

- Видно, щоб пожив, - одгадував Василь.-Зли-. гались удвох, доки воля вийде, обібрати нас, як липку. Собаки! - і Василь зо зла плюнув.

Його сусіда перехрестився.

- Та вже не довго зосталося нами орудувати.

- Як? - швидко спитав сусіда.

- Так. Цар велів уже нас одпустити. І от пани збираються у губернію, - яку його волю дати.

- Ну, вже то й воля буде, як самі пани присудять.

- Побачимо.

- Василю! - крикнув, не вдержавшись, йосипенко, - що ти там усе шепчешся?

- Яке твоє яке діло? - блиснувши очима, спитав Василь.

Йосипенко аж затіпався та мерщій упав на коліна, підвівши очі під лоб, зашептав уголос: - Господи! Продли його життя довіку! - Поміж кріпаками пройшов тихий регіт.

- Скуштував облизня! А що не молодець Василь! Може, не одрізав! - чулося поміж народом, дехто спльовував.

Йосипенко, мов не чув того нічого, ще щиріше клав поклони, ще голосніше читав молитви.

Служба скінчилась. Всі пани пішли у будинок, а кріпакам в чорному дворі поставили здоровенні ослони, викотили цілу бочку горілки. Розвернулася гульня;' В панському будинку чутно музика тне, своя-таки музика, а на чорному дворі стоїть гомін-клекіт. Випили мужики по корячку і загомоніли. Той скаржиться своїм горем, той тією недостачею, другий - другою. Коло Василя Кучерявого зібралася чимала купка народу, слухає, що розказує він. З купки часом доноситься радісний регіт, викрики: - Добре б було! твоїми устами, Василю, та мед пити.

- Що то Василь там розпустив свої базікання, - питається йосипенко з почотного місця, де сиділа кріпацька старшина: він з жінкою, дворник з жінкою, дворецького жінка та садовник.

- Ат, блеє! - одказав, махнувши рукою, сторож Пилип, направляючись до шаплика з горілкою.

- Про що ж він блеє?

- Про волю дурну! - одказав той і пішов. Йосипенко похилився. Він сам уже чував про ту волю. Чув розмову і проміж панами й проміж кріпаками. Веселий панок, що приложив назву до Зеленої горки - Золотого горішка, раз, підпивши, сказав Гамзі:

- А що, Степан Федорович, - воля незабаром?

- Знать не хочу!-одказав суворо Гамза, і на цілий день насупився.

Чув він і між кріпаками. Як вірний слуга, він не витерпів не доложити панові.

- Пане! Мужики бунтуються.

- Що?!- грізно спитав Гамза.

- Про волю плещуть.

- Ні слова!- ще суворіше одказав Гамза.-Чуєш? Ні слова, коли в тюрмі посидіти не хоч!

Йосипенко сумний, невеселий вийшов від пана. Він хотів придобритися баринові, а барин і слова волі боявся. Він бачив, що те слово - гірше самої вразливішої урази доходило до серця пайового. Він бачив, від чого то. Удруге знову пішла між панами бесіда про ту волю.

- Уже визивають нас у губернію, побалакати про волю, - доложив йому удруге другий панок.

- Не буде сього! Сього не буде, - скрикнув Гамза.- Ніколи сього не буде! Я не переживу сього, - аж задихавшись, одказав Гамза.

Через те й похилився тепер Йосипенко. І панові сказати б, що Василь бунтує людей, та як ти його скажеш, як до його доступиш, підійдеш.

- Господи! - він вимовив, важко зітхнувши.- Чи вони або голодні, або холодні, що їм так тієї волі бажається.

- Піди ж ти! - додала його жінка, широковида. зубата молодиця, з начосами на висках.- Вовка як не годуй, а він все в ліс дивиться.

- І ніхто мені, ніхто так, як отой Василь. З його все лихо встає. Чи він милостю бариновою обійдений? чи він у загоні живе? Жить би, жить та бога хвалить. І йому волі забажалося, - і Йосипенко зо зла тілько сплюнув.