Адальберт Штіфтер - Вітіко

Здесь есть возможность читать онлайн «Адальберт Штіфтер - Вітіко» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Бібколектор, Жанр: Классическая проза, Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Вітіко: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Вітіко»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

В історичному романі видатного австрійського письменника Адальберта Штіфтера (1805—1868) яскраво описано події XII століття, ми стаємо свідками становлення Чеської держави, бачимо її стосунки з сусідніми Баварією, Австрією, Польщею та Угорщиною, участь у поході на Мілан. Але цей твір — водночас ще й запізнілий куртуазний роман, оспівування лицарських чеснот і чистого кохання. Образ головного героя Вітіко подано в розвитку — від юнака, який шукає своєї долі, він доростає до мудрого державника, що дбає про людей і країну. Книжка буде цікава всім, хто любить історію, цінує щирість почуттів і полюбляє чудові описи природи.

Вітіко — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Вітіко», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Це Растислав, мій родич, що допомагає мені в моїх обов’язках.

Потім показав на другого й мовив:

— Це Видимир, мій родич, він теж допомагає мені в моїх обов’язках.

Потім показав на третього й мовив:

— Це Вентислав, мій родич, і він допомагає мені в моїх обов'язках.

Потім показав на цілий ряд чоловіків і мовив:

— Це Кодим, Момир, Диш, Дерад, Вацлав, а це Гостивіл. — І після кожного імені додавав: — Це мій родич, що допомагає мені в моїх обов’язках. — А в кінці додав: — Я всім їм удячний, і ми запевнили одне одного у взаємному захисті.

Після цього Любомир напівобернувся до Вітіко і вигукнув:

— Цей юнак — Вітіко, наш сусід у Лісовому краї і, поки йому подобається, наш гість.

— Ласкаво просимо! — гукнув один із чоловіків.

— Ласкаво просимо! — гукнув другий.

— Ласкаво просимо! — гукнули всі.

Коли вітання скінчилися, відчинилися двері, принесли в різних посудинах наїдки та напої і поставили їх на стіл.

— Помолімося Богові! — закликав Любомир.

Чоловік у бахматій темній сутані, що стояв геть позаду, підійшов до столу і вголос проказав молитву, яку решта повторювали.

— Сіме, покажи місця, — звелів Любомир.

Чоловік у білому вовняному вбранні, який відчиняв двері, коли слуги принесли страви, показав Вітіко стілець і рухом руки, що був зрозумілий усім, показав стільці решті чоловіків. Любомир і Болеслава сіли самі.

Любомир сидів на чолі столу. Праворуч від нього сиділа Болеслава, ліворуч — Вітіко. Коло Болеслави сиділи її жінки. Троє дівчат стояли позаду їх. Чоловіки сіли по обидва боки столу. Сиділо ще й кілька юнаків. На нижньому краї столу сидів чоловік, який проказував молитву.

Страви складалися з телячої печені, птиці, риби, дичини, а також хліба і різних пирогів. Напоєм було вино, яке з великого цебра наливали в срібні келихи. Наготові стояли і кухлі з пивом.

— Багато років тому зі мною за стіл сідали і мої сини та доньки, — проказав Любомир, — але тепер усі, слава Богу, роз’їхалися, коло мене не лишилося жодного, але всі заснували свої родини і живуть із ними.

— Таж так, — мовила Болеслава, — замолоду людина живе з батьком-матір’ю, згодом із дітьми, а на старість сама.

— Та все ж не сама, — заперечив Любомир, — бо ми тут у замку серед людей, а як вийдемо на мури або на пагорб десь за мурами, то бачимо чагарники, ліси й пагорби, за якими живуть наші діти, а вони знову-таки мають коло себе своїх дітей, що теж належать до нашого роду. Ми думаємо тут, вони думають там, ми їздимо туди, вони їздять сюди.

— Моя мати в Пржиці дуже часто довго жила сама, — сказав Вітіко, — а потім поїхала до родички в Ландсгут. Я тепер завжди сам.

— Не так, мій сину, — заперечив Любомир, — благословення твоєї матері та її бажання йдуть за тобою і щоразу повертаються до неї.

— Авжеж, мої думки повертаються до неї, — мовив Вітіко, — а її, звичайно, йдуть до мене.

— От бачиш, — мовив Любомир.

— Усі люди шукають свого майбутнього, — докинула Болеслава, — і вважають, що можуть досягти чогось доброго.

— А коли не шукають, — додав Любомир, — життя зупиняється. Ще добре, коли з чужини не приходить нічого, що пантеличить людей і збиває їх із пуття.

— Крім того, ще можна намагатися робити добро тим, хто живе навколо тебе, — мовила Болеслава.

— Я вже не сподіваюсь ніякого нового майбутнього і, коли буваю за мурами з людьми, які живуть навколо нас, — розповідав Любомир, — і вони запитують мене, або просять чогось, або ж я розмовляю з ними, то навколо мене таке добро, якого я їм бажаю.

— Дії та вчинки людини — теж її товариство, — сказала Болеслава. — Правда, шановний батьку?

— Те, що людина робить зі смиренням, — проказав чоловік на нижньому краї столу, — це її спадщина, яка лишається по ній, хоч яка незавершена.

— Якщо тільки щастя нашої країни ніхто не порушить, — спохмурнів Любомир, — і не прийде лихо в невинні хати, будинки і поля.

Після вечері одна дівчина підійшла до Болеслави і стала тримати під її руками срібну миску, друга дівчина зі срібного глечика почала зливати їй воду на руки, Болеслава помила пальці й витерла руки білим рушником, який тримала третя дівчина. Слуги подали кожному за столом миску для вмивання рук і рушник для витирання їх. Потім усі підвелися. Чоловік на нижньому краї столу знову, як і перед вечерею, проказав молитву, яку решта повторювали. Потім Любомир сказав Вітіко:

— Тебе проведуть у твою кімнату, хай тобі добре спиться під нашим дахом.

— Нехай ваш перший нічний спочинок у нашому домі буде добрим, — побажала Болеслава, — і прокидайтесь радісно, як властиво у ваші роки.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Вітіко»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Вітіко» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Адальберт Штифтер - Бабье лето
Адальберт Штифтер
Адальберт Штифтер - Лесная тропа
Адальберт Штифтер
Адальберт Старчевский - Николай Михайлович Карамзин
Адальберт Старчевский
Отзывы о книге «Вітіко»

Обсуждение, отзывы о книге «Вітіко» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.