Адальберт Штіфтер - Вітіко

Здесь есть возможность читать онлайн «Адальберт Штіфтер - Вітіко» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Бібколектор, Жанр: Классическая проза, Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Вітіко: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Вітіко»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

В історичному романі видатного австрійського письменника Адальберта Штіфтера (1805—1868) яскраво описано події XII століття, ми стаємо свідками становлення Чеської держави, бачимо її стосунки з сусідніми Баварією, Австрією, Польщею та Угорщиною, участь у поході на Мілан. Але цей твір — водночас ще й запізнілий куртуазний роман, оспівування лицарських чеснот і чистого кохання. Образ головного героя Вітіко подано в розвитку — від юнака, який шукає своєї долі, він доростає до мудрого державника, що дбає про людей і країну. Книжка буде цікава всім, хто любить історію, цінує щирість почуттів і полюбляє чудові описи природи.

Вітіко — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Вітіко», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Вершник, доїхавши до хат, повернув на вузеньку стежку до заїзду, там став і спішився. Підвів коня до конов’язі, дістав вудила з пащі, дістав недоуздок із сідельної сумки і прив'язав ним коня до конов’язі. Потім дужою чоловічою рукою взяв із сідла вовняну ганчірку і протер обидва боки та інші частини коня. Впоравшись і струсивши ганчірку, ще провів голою долонею по животу й по спині тварини, що дивилася на нього. Потім накрив коня плащем. Коли він розклав той плащ, стало видно, що то дуже простий і невигадливий шматок грубої вовняної тканини сірої барви. Коню він не дав ні паші, ні води, а покинув його й пішов до одного з кам’яних столів, за яким нікого не було, й сів.

На лаві перед заїздом сидів чоловік, вбраний від шиї до підошов в однакову грубу буру тканину, яка тісно облягала його струнку постать. На плечах він мав дуже коротку сіру свиту, пошиту зі ще грубшого полотна, ніж решта одягу. На ногах були важкі черевики. Більше він не мав на своєму тілі нічого. Голова була непокрита, а на ній буяло таке густе й кучеряве чорне волосся, що здавалося, ніби кожне окреме пасмо скрутилося в кільце. Навколо підборіддя, на верхній губі й на обох половинках обличчя видніло таке саме коротеньке волосся, але, здається, ще кучерявіше. З тієї чорноти визирало червоне молоде обличчя з дуже великими чорними очима. Чоловік обв’язував міцним залізним дротом, сплітаючи його руками, наче ґрати, тріснутий череп’яний горщик. Вершник сів обличчям до того чоловіка.

Збоку від вершника, десь за десять кроків від нього, за дерев’яним столом сиділи ще двоє чоловіків. Вони мали на собі дуже брудні шкіряні жилети. А широка стільниця не давала змоги побачити, в чому вони вбрані нижче. Їхні шкіряні шапки лежали на столі. Один мав темно-руде волосся і руду бороду, другий був чорнявий, але в тій чорноті проступало вже багато сивини. Рудобородий мав років тридцять, сивобородий — років п’ятдесят. Обличчя в обох були дуже засмаглі. Перед чоловіками на столі стояв великий череп’яний кухоль із синіми намальованими квітами. До лави коло столу був прихилений арбалет, а на лаві лежала палиця з залізним вістрям, яку можна було б назвати і списом. На вулиці вже не було інших гостей, крім мандрівного крамаря за найдальшим і найменшим столом, що поставив свого возика з товарами, певне, з череп’яним посудом, коло себе.

А чи був хто в самому шинку, годі було побачити.

Тільки кури господаря походжали на сонечку і вряди-годи дзьобали зеренце з розсипаного конячого фуражу.

Коли вершник сів за стіл, з дверей із червоними одвірками до нього вийшов господар у куртці з оленячої шкіри, темних штанах і плескатій шапці. Підійшов до столу, де сидів юний вершник, і запитав:

— Чи потрібне вам щось, що може дати наш дім?

— Гаразд, якщо ви до моїх послуг, — відповів вершник, — то дуже небагато. Подайте мені шматок м’яса, хліб і трохи пива. А коли я поїм, пришліть слугу, щоб я сказав йому, що потрібне для мого коня.

— Я й сам догляну вашого коня, — запропонував господар.

— Для мене було б краще, якби ви вчинили саме так, як я просив, — заперечив вершник.

— Добре й так, — кивнув господар і пішов.

З заїзду одразу вийшла червонощока дівчина з двома русявими косами, що звисали з потилиці на червоний нагрудник і чорну вовняну спідницю. Дівчина постелила чисту скатертину на нерівну стільницю й поклала зверху мисочку, ніж і виделку. Потім принесла в сірому кухлі теж із намальованими синіми квітами пиво і нарешті шматок смаженої телятини і буханець хліба. Вершник розрізав м’ясо і хліб, з’їв їх і запив пивом. Коли він допив, прийшов господар і хотів знову наповнити кухоль, але вершник поклав руку на вінця й проказав:

— Досить, я вже вгамував свою спрагу. Пришліть тепер слугу, щоб мій кінь був доглянутий.

За сусіднім столом рудобородий простяг господареві кухоль із синіми квітами, щоб той знову наповнив його. Господар пішов із кухлем у дім.

Коли до столу вершника підійшов слуга й запитав про його бажання, вершник відповів:

— Накажи служниці, щоб вона водою, соломою і піском почистила трохи конячий жолоб.

Слуга дивився на вершника так, ніби не збагнув, чого той хоче, тому вершник пояснив:

— Я повинен тримати свого коня в чистоті, і тому помийте мені жолоб.

Слуга послав служницю, що принесла воду в коновці, потім солому та пісок і помила один із дерев’яних жолобів, які стояли перед заїздом замість ясел. Вершник підвівся з-за столу, придивлявся до її роботи і підказував їй. Коли служниця помила, той жолоб поставили перед його конем. Потім вершник сам узяв у руки плаский і видовжений заокруглений кошик, у якому слуга приніс вівса, струснув зерно і насипав частину, вимірявши долонями, коневі в жолоб. Коли кінь скуштував і став їсти, вершник знову пішов до столу, сів і дивився просто себе.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Вітіко»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Вітіко» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Адальберт Штифтер - Бабье лето
Адальберт Штифтер
Адальберт Штифтер - Лесная тропа
Адальберт Штифтер
Адальберт Старчевский - Николай Михайлович Карамзин
Адальберт Старчевский
Отзывы о книге «Вітіко»

Обсуждение, отзывы о книге «Вітіко» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x