Hermann Hesse - Гра в бісер

Йозеф був такий вражений і схвильований, що мало не пропустив повз вуха цього останнього застереження. В голові промайнула думка: кінець його волі, його студентським студіям, його приймуть до Ордену, і незабаром він займе місце в ієрархії. Низько вклонившись, він подякував Магістрові і зразу ж пішов до вальдцельської канцелярії Ордену, де й справді побачив себе в списку тих, кого мали невдовзі приймати. Як і всі студенти його ступеня, він уже досить добре знав статут і пригадав статтю, за якою кожен член Ордену, що посідає високе становище в ньому, має право виконувати церемонію прийому. Він попросив, щоб його прийняв Магістр музики, отримав посвідчення й коротку відпустку і другого ж дня поїхав до свого патрона і друга в Монтпорт. Старий Магістр був трохи хворий, але привітав Кнехта радісно.

— Ти прийшов саме вчасно, — мовив він. — Скоро я вже не мав би права прийняти тебе як молодого брата до Ордену. Я думаю відмовитись від посади, і моє звільнення вже схвалено.

Сама церемонія була дуже проста. Другого дня Магістр музики, як того вимагав статут, запросив двох членів Ордену у свідки й дав Кнехтові статтю з орденського статуту як вправу для медитації. В статті було сказано: «Якщо Колегія призначає тебе на якусь посаду, то знай: кожен подальший ступінь — це не крок до волі, а новий обов’язок. Чим вища посада, тим більший обов’язок. Чим більша влада, тим суворіша служба. Чим сильніша особистість, тим неприпустиміша сваволя». І ось вони зібралися в музичній келії Магістра, тій самій, де колись відбулося перше ознайомлення Кнехта з мистецтвом медитації; на честь урочистої події Магістр попросив її винуватця зіграти прелюдію до хоралу Баха, потім один зі свідків зачитав скорочений варіант статуту, а сам Магістр поставив своєму молодому приятелеві усі ті питання, які належало ставити за ритуалом, і прийняв від нього обітницю. Він ще годину побув з Кнехтом, посидів з ним у садку й дав йому кілька дружніх порад, у якому напрямку треба засвоювати статут Ордену і як жити за ним.

— Добре, що ти заступаєш мене саме тієї хвилини, коли я йду з своєї посади. Наче я маю сина, що робитиме після мене мою роботу. — Побачивши, як посмутнів Йозеф, старий Магістр додав: — Не журися, адже я не журюся. Я таки стомився і радий, що матиму тепер дозвілля, яке, думаю, на мою втіху, не раз ділитимеш зі мною і ти. І коли ми побачимося наступного разу, звертайся до мене на «ти». Я тобі не міг запропонувати цього, поки був зв’язаний посадою. — І він відпустив Кнехта з тією чарівною усмішкою, яку той знав ось уже двадцять років.

Кнехт швидко вернувся до Вальдцеля, бо мав відпустку лише на три дні. Тількино він прибув, його покликав Magister Ludi й зустрів весело, як колегу, привітавши зі вступом до Ордену.

— Щоб ми стали справжніми колегами й товаришами в праці, — сказав він, — нам бракує ще тільки одного: ти повинен зайняти певне місце в нашій ієрархії.

Йозеф здригнувся. Отже, воля його скінчилася.

— Я сподіваюся, — несміливо мовив він, — що мене призначать на якесь скромне місце. Всетаки, признаюся вам, я мав надію, що зможу ще якийсь час віддаватися вільним студіям.

Магістр пильно глянув йому у вічі, й на устах у нього з’явилася мудра, ледь іронічна усмішка.

— Ти сказав «якийсь час», а скільки це? Кнехт збентежене усміхнувся: — Я й сам добре не знаю.

— Я так і думав, — сказав Магістр. — Ти говориш, як студент, і думаєш, як студент, Йозефе Кнехте, і так воно й має бути, проте скоро вже так не буде, бо ти нам потрібен. Ти знаєш, що й згодом, навіть на найвищих посадах у нашій ієрархії, тобі можуть дати відпустку для стуДій, якщо ти зумієш переконати колегію, що ті студії важливі; мій попередник і вчитель, наприклад, уже бувши Магістром Гри і старою люДиною, дістав на своє прохання цілорічну відпустку для праці в лондонських архівах. Але він дістав відпустку не на «якийсь час», а на певне число місяців, тижнів і днів. З цим тобі надалі доведеться рахуватись. А тепер я повинен запропонувати тобі ось що. Для особливої місії нам потрібна людина, яка вміє відповідально ставитися до своїх слів та вчинків і якої ще не знають поза нашим колом.

Завдання було таке: бенедиктинський монастир Маріафельс, один із найдавніших освітніх осередків у країні, що підтримував дружні стосунки з Касталією і вже не одне сторіччя прихильно ставився до Гри в бісер, попросив прислати молодого вчителя, щоб той прочитав вступ у Гру, а також попрацював з кількома монастирськими гравцями, які вже досягли чималих успіхів. Тому його так пильно перевіряли й тому прискорили його вступ до Ордену.