Hermann Hesse - Гра в бісер

Одного дня Magister Ludi запросив Йозефа Кнехта до себе. Він прийняв його в своєму помешканні, в хатньому вбранні, і спитав, чи не зможе Кнехт зробити йому таку ласку — щодня в цю пору приходити на півгодини до нього. Кнехт, що ніколи ще не бував наодинці з Магістром, здивовано скорився наказові. Того дня Магістр запропонував йому ознайомитися з великим рукописом, пропозицією, що надійшла від вальдцельського органіста, — таких пропозицій надходило багато, і їх мала розглядати верховна інстанція Гри. Здебільшого то були прохання ввести в Архів Гри новий матеріал. Хтось, наприклад, особливо пильно вивчав історію мадригала і в розвитку його стилю виявив крутий поворот, який він записав музичними й математичними знаками, щоб його можна було ввести в словниковий склад Гри, ще хтось дослідив ритміку латинської мови Юлія Цезаря і знайшов у ній дивовижну подібність із наслідками добре відомих досліджень інтервалів у візантійському церковному співі або якийсь мрійник хтознавкотре винайшов нову кабалу для нотного письма п’ятнадцятого сторіччя, — вже не кажучи про палкі листи схибнутих експериментаторів, які, наприклад, з порівняння гороскопів Гете й Спінози робили найдивовижніші висновки й часто додавали до своїх прохань дуже гарно виконані в кольорах і начебто переконливі геометричні креслення. Кнехт палко взявся виконувати доручення Магістра. У нього самого в голові зринала не одна така пропозиція, хоч він ніколи нікому не посилав їх; кожен ревний гравець мріє про постійне розширення сфери Гри, аж поки вона не охопить цілий світ, навіть більше — він завжди сам розширює її в своїй уяві та в своїх приватних партіях і плекає бажання, щоб ті партії, які, здається йому, варто зберегти, попали з його приватного в офіційний Архів. Бо саме в цьому й полягав справжня, найвища вишуканість Гри досвідчених майстрів: вони настільки опанували виражальні, атрибутивні й формотворчі можливості її законів, що здатні будьякій грі з об’єктивними, історичними вартостями надати ще й цілком індивідуальних, неповторних рис. Один відомий ботанік якось жартома сказав про це так: «У Грі в бісер, мабуть, немає нічого неможливого, у ній якась окрема рослина здатна розмовляти з паном Ліннеєм латинською мовою».

Отже, Кнехт допомагав Магістрові аналізувати органістову схему; півгодини минуло швидко, другого дня він з’явився рівно в призначений час і так приходив щодня два тижні, щоб півгодини попрацювати наодинці з Магістром Гри. Вже під час перших зустрічей він помітив, що Magister Ludi примушує його старанно опрацьовувати до кінця навіть зовсім нікчемні пропозиції, непридатність яких видно було зразу. Він дивувався, що в Магістра є на це час, але поволі зрозумів: ішлося зовсім не про те, щоб допомогти Магістрові, взяти на себе частину його праці, а про зовсім інше — ця праця, хоча сама собою і потрібна, була тільки нагодою для надзвичайно ввічливої, проте дуже пильної перевірки його самого, молодого адепта. З ним відбувалося приблизно те саме, що колись, як він був ще хлопцем, після відвідин Магістра музики: він раптом побачив, що товариші почали ставитись до нього інакше, якось несміливіше, зберігаючи певну відстань, часом з іронічною шанобою. Він зрозумів, що готується якась зміна, але вже не тішився цим так, як тоді. Коли останні пропозиції були переглянуті, Магістр гри сказав своїм трохи зависоким, ввічливим голосом, з властивою йому дуже чіткою інтонацією, зовсім не врочисто:

— Гаразд, завтра тобі вже не треба приходити, поки що ми з тобою скінчили свою працю, але скоро мені знов доведеться звернутись до тебе. Красно дякую за допомогу, вона для мене була дуже важлива. Між іншим, мені здається, що тобі вже час подавати заяву до Ордену, тебе приймуть, я вже казав там про тебе. Думаю, ти ж не проти? — І додав підводячись: — До речі, ще одне: ти, мабуть, теж, як більшість добрих гравців замолоду, схильний інколи вдаватися до Гри як до своєрідного інструменту для філософування. Самі мої слова тебе від цього не відучать, а проте скажу тобі: філософуючи, треба вдаватися до тих засобів, які для цього придатні, — до засобів філософії. Наша Гра — не філософія і не релігія, вона самостійна дисципліна і за своїм характером найближча до мистецтва, це мистецтво sui generis1. Можна досягти більших успіхів, коли зразу дотримуватися цієї засади, а не вернувшись до неї тільки після сотні невдач. Філософ Кант — тепер його вже мало знають, але то була дуже розумна людина, — казав про теологічне філософування, що то «чарівний ліхтар фантазії». Ми не маємо права робити й нашу Гру в бісер таким ліхтарем.