Hermann Hesse - Гра в бісер

З розповіді того чоловіка випливало, що він мав знайомих серед магів і астрологів: [62] З розповіді того чоловіка випливало, що він мав знайомих серед магів і астрологів… — У розповідь вченого незнайомця вкладено дійсні уявлення і вчення пізньоантичного гностицизму, а також стилізовані в гностичному дусі моменти доктрини Юнґа (див. коментар до с. 298). відпочиваючи, він просидів годину чи й дві зі старими пустельниками, виявився чемним і балакучим гостем, довго, розумно й гарно розповідав про сузір’я і про мандрівку людини разом зі своїми богами від початку до кінця вічності через усі оселі зодіаку. Розповідав він і про Адама, першого чоловіка на Землі, й про його тотожність з Ісусом Розп’ятим, казав, що діяння Христові — це мандрівка Адама від дерева пізнання до дерева життя, а райського змія називав охорон2цем священного праджерела, темної глибини, з нічних вод якої постали всі створіння, всі люди і боги. Діон уважно слухав розповідь гостя, сірійська мова якого була густо пересипана грецькими словами, а Йозеф дивувався, навіть обурювався: чому старого не гнівають ці хибні поганські думки, чому він не виступить проти них, не спростує і не засудить їх? Навпаки, здавалося, що цей розумний монолог тямущого пілігрима був Діонові приємний і цікавий, бо він не тільки уважно слухав, а й усміхався і часто кивав головою, наче йому подобалась така мова. Коли вчений пішов, Йозеф не витримав і докірливо запитав: — Як у тебе вистачає терпіння слухати хибні думки цього безбожного поганина? Мені здалося, що ти вислуховував їх не тільки терпляче, а навіть з приємністю, простотаки втішався ними. Чому ти не заперечував йому? Чому не спробував спростувати його поглядів, переконати його й навернути на віру в нашого господа? Діон похитав головою на тонкій зморщеній шиї і відповів: — Я не спростовував його, бо це нічого б не дало, та й не міг би я його спростувати. В диспуті, силогізмах і знанні міфології та астрології цей чоловік безперечно набагато переважає мене, і я не міг би переконати його, до того ж, сину мій, це не наша з тобою справа — нападати на чужу віру, заявляти, що вона брехлива й хибна. Справді, я слухав цього розумного чоловіка з приємністю, як ти й сам помітив. Мені було приємно тому, що він чудово говорить і багато знає, але насамперед тому, що він нагадав мені про мою молодість, бо я тоді віддавався таким самим студіям і наукам. Міфи, про які наш гість так гарно розповідав, аж ніяк не хибні, порожні вигадки. Це уявлення і притчі певної віри, яких нам уже не треба, бо ми маємо віру в Ісуса, єдиного Спасителя. Але для тих, хто ще не знайшов нашої віри і, можливо, взагалі ніколи не знайде її, їхня віра, що бере свій початок з давньої мудрості предків, гідна пошани. Звичайно, голубе, наша віра інакша, цілком інакша. Та коли їй не треба вчення про сузір’я, початок та кінець вічності, праджерело, праматір та інші символи, то це ще зовсім не означає, що те вчення хибне і брехливе.

— Але ж наша віра краща, — вигукнув Йозеф, — і Христос прийняв смерть за всіх людей, отже, ті, хто визнав його, повинні спростовувати застаріле вчення і на його місце ставити нове, досконаліше! — Це ми з тобою, та й багато інших, таких, як ми, давно вже зробили, — спокійно сказав Діон. — Ми — віруючі, бо піддалися вірі, цебто владі Спасителя та його покутної смерті. А ті міфологи й теологи зодіаку, прихильники давніх учень, не піддалися цій владі, ще не піддалися, й не нам їх силувати до цього. Хіба ти не помітив, Йозефе, як гарно й розумно вміє цей міфолог говорити, як вправно він орудує образами і яке це йому дає задоволення, як спокійно й гармонійно він живе у світі мудрих притч і символів своєї міфології? А це певна ознака, що цю людину не гнітить ніяке тяжке горе, що вона задоволена, що їй добре. А тому, хто задоволений, ми не маємо чого сказати. Щоб людина запрагла спасіння і віри в Спасителя, щоб вона втратила смак до мудрості й гармонії, своїх уявлень і зважилася на відчайдушний крок — повірила в диво спасіння, треба, щоб їй стало погано, дуже погано, щоб вона пережила якесь горе й розчарування, муку і розпач, щоб вона опинилася на краю прірви. Ні, Йозефе, хай собі розкошує цей учений поганин, хай утішається своєю мудрістю, своїми думками і красномовством. Може, завтра, або через рік, або й через десять років він спізнає горе, що зведе нанівець його хист і мудрість, може, хтось уб’є його дружину, яку він любить, або єдиного сина, чи його обсядуть хвороби й злигодні, і якщо ми тоді знов зустрінемо його й захочемо допомогти йому, то розповімо, як самі пробували перемогти своє горе. І якщо він запитає: «Чому ж ви не розповіли мені цього вчора чи десять років тому?» — ми відповімо: «Ти тоді ще не знав, що таке горе».