Hermann Hesse - Гра в бісер

Отже, чи всесвітньополітичне становище справді таке, яким його змальовує Ваш лист, чи ні, Орденові принаймні не випадає займати щодо цього якусь іншу позицію, крім вичікувальної і терплячої. А тому Вашу думку про те, що ми повинні сприймати це становище як сигнал до активної позиції, більшість членів Колегії рішуче заперечила. Що ж стосується Ваших поглядів на сучасне становище в світі й Ваших міркувань про найближче майбутнє, то хоч на багатьох колег вони справили певне враження, а декому видалися навіть сенсацією, хоч майже всі промовці засвідчували свою велику пошану до Ваших знань і Вашої про2никливості, більшість їх не погодилася з Вами. Навпаки, всі схилялися до того, що Ваші висловлювання, загалом надзвичайно цікаві й варті найбільшої уваги, все ж таки надміру песимістичні. А один із присутніх запитав, чи не слід назвати небезпечною, навіть злочинною чи принаймні легковажною поведінку Магістра, що починає лякати свою Колегію такими похмурими картинами нібито близьких небезпек і випробувань. Звичайно, сказав він, часом доречно нагадати, що все на світі минуще, і кожен касталієць, а особливо кожен з тих, хто займає високу й відповідальну посаду, інколи повинен казати собі: memento mori, [52] Пам’ятай про смерть (лат.). але таке узагальнення, таке нігілістичне проголошення близького занепаду цілого стану Магістрів, цілого Ордену, цілої ієрархії — це вже не тільки негідна спроба порушити душевний спокій і затруїти уяву своїх колег, але й загроза самій Касталії та її працездатності. Коли Магістр щоранку братиметься до праці з думкою, що його посада, його діяльність, його учні, його відповідальність перед Орденом, його життя в Касталії і для Касталії — все це завтра чи післязавтра втратить свій сенс і не буде нікому потрібне, його успіхи, певна річ, від цього не збільшаться. Хоч цю думку й не підтримала більшість, а проте її вислухали досить прихильно.

Ми закінчуємо свого листа, але раді будемо поговорити з Вами особисто. З нашого скупого звіту про засідання Колегії Ви вже бачите, Превелебний, що Ваша заява не мала того ефекту, на який Ви, певне, сподівалися. Найбільшу роль тут, мабуть, зіграли реальні причини — розбіжність між Вашими теперішніми поглядами, з одного боку, і поглядами та бажаннями більшості Ваших колег, з другого. Але певне значення мали й формальні причини. В усякому разі, нам здається, що якби Ви були спробували порозумітися зі своїми колегами усно, в безпосередній розмові, вона була б куди гармонійнішою і мала б кращі наслідки. І не тільки ця форма письмової заяви зашкодила, як ми вважаємо, Вашому проханню: ще гірше враження справило незвичне в стосунках між нами поєднання службового повідомлення з особистим проханням. Більшість членів Колегії вбачає в цьому поєднанні невдалу спробу запровадити новий звичай, а дехто просто зве його неприпустимим.

Тут ми підходимо до найдражливішого пункту Вашого листа: до Вашого прохання звільнити Вас з посади й дати Вам роботу в якійсь світській школі. Подавець мав наперед знати, що Колегія не задовольнить такого несподіваного й так оригінально обгрунтованого прохання, що такої заяви не можна прийняти й схвалити. Певна річ, Колегія відповідає на неї відмовою.

Що сталося б з ієрархією, коли б не Орден і не ухвала Колегії визначали кожному його місце? Що сталося б з Касталією, коли б кожен сам оцінював себе, свої здібності й нахили і відповідно сам вибирав собі посаду? Ми пропонуємо Магістрові Гри в бісер поміркувати над цим І доручаємо йому й далі виконувати почесні обов’язки, які ми йому довірили.

Оце й є відповідь на Ваше прохання, яке Ви прислали нам. Ми не могли дати відповіді, на яку Ви, мабуть, сподівалися. Проте не хотіли б поминути й те, що ми були зворушені й схвильовані пересторогою, яку містить у собі Ваш лист. Ми маємо надію поговорити з вами особисто про його зміст, до того ж якнайшвидше, бо хоч керівництво Ордену вважає, що може на Вас цілком покластися, все ж таки те місце у Вашій заяві, де Ви кажете про свою уявну чи дійсну неспроможність далі виконувати обов’язки Магістра, дає нам підстави для занепокоєння.

Кнехт якнайуважніше прочитав листа, хоч і не покладав на нього особливих надій. Що Колегія має «підстави для занепокоєння», він легко міг собі уявити, до того ж у нього були певні докази такого занепокоєння. Недавно в Селищі Гри з’явився гість із Гірсланда, вже немолодий чоловік, з офіційною посвідкою і рекомендацією від керівництва Ордену. Він сказав, що хотів би кілька днів попрацювати в Архіві та бібліотеці, а також попросив дозволу відвідувати Кнехтові лекції. Мовчазний і уважний, він заглянув майже в усі відділи та приміщення Селища, поцікавився Тегуляріусом і кілька разів відвідав директора вальдцельської елітарної школи, що жив поблизу; навряд чи доводилось сумніватися в тому, що гість був вивідачем, присланим, щоб з’ясувати, як стоять справи в Селищі Гри, чи не занехаяна там робота, чи Магістр добре себе почуває на своїй посаді, чи ретельно працюють службовці й чи не стривожені, бува, чимось учні. Гість пробув у Селищі Гри цілий тиждень, не пропустивши жодної Кнехтової лекції. Він був всюдисущий і всевидющий, на що звернули увагу двоє службовців. Певне, що керівництво Ордену дочекалося звіту цього вивідача, а вже аж потім відповіло Магістрові.