Hermann Hesse - Гра в бісер

Таким чином я й підійшов до того особистого прохання, з яким я хочу звернутися до шановної Колегії. Я прошу Колегію звільнити мене з посади Магістра Гри й довірити мені за межами Касталії звичайну школу, велику чи малу, щоб я як простий учитель готував у ній загін молодих членів Ордену, людей, про яких міг з певністю сказати, що вони вірно допомагатимуть мені прищеплювати наші засади світській молоді.

Прошу шановну Колегію прихильно розглянути мою заяву та її обгрунтування й повідомити мене про свою ухвалу.

Магістр Гри

Постскриптум: Дозволю собі навести слова отця Якоба, які я занотував під час однієї з наших незабутніх приватних розмов: «Може настати страшне лихоліття. І якщо серед того лихоліття можливе буде якесь щастя, то тільки духовне, спрямоване назад, до рятування культур давніх часів, і вперед, до ясного, бадьорого утвердження духу в добу, яка інакше цілком підпала б під владу матерії».

Тегуляріус так і не дізнався, як мало в тій заяві лишилось від його праці; в останній редакції йому не довелось її побачити. Але два попередні варіанти, багато ширші, Кнехт дав йому прочитати. Потім він відіслав заяву й почав ждати відповіді, куди спокійніше й терплячіше, ніж його друг. Кнехт вирішив нічого більше не казати Тегуляріусові про свої подальші наміри й заборонив йому повертатися до цієї справи, тільки натякнув, що відповіді, мабуть, доведеться чекати довго.

А коли та відповідь надійшла — швидше, ніж Кнехт сам сподівався, — Тегуляріус про неї нічого не довідався. В листі з Гірсланда було написано: Превелебному Магістрові Гри У Вальдцелі Вельмишановний колего! Керівництво Ордену і Колегія Магістрів з великою цікавістю ознайомилися з Вашим таким теплим і таким розумним листом. Ваше звертання до історичного минулого, а так само й стурбований погляд у майбутнє заполонили нашу увагу, і, безперечно, не один із нас ще не раз зважуватиме в думках собі на пожиток Ваші цікаві і, звичайно, де в чому слушні міркування. Всі ми з прихильністю й пошаною поставились до тих думок, що Вас тепер хвилюють, бо це думки щирого, самовідданого касталійця, вони свідчать про Вашу велику любов до Провінції, до її життя і звичаїв, турботливу, останнім часом трохи тривожну любов, яка стала Вашою другою натурою. З такою самою прихильністю й пошаною відзначили ми особисту ноту Вашої любові, її настроєність на нинішню хвилину, її жертовність і активність, потяг до героїзму, відчули, яка вона глибока й палка. В усьому цьому ми пізнаємо вдачу нашого Магістра Гри в бісер, його енергію, його запал і відвагу. Як це схоже на нього, учня славетного бенедиктинця: він вивчає історію не для неї самої, не перетворює її, як байдужий споглядач, в якусь естетичну гру, а свою історичну ерудицію хоче поставити на службу сьогоднішньому дню, використати її для діяльної допомоги! І як же, шановний колего, відповідає Вашій вдачі те, що Ваша власна мета, до якої Ви прагнете, така скромна, що Вас ваблять не політичні доручення й місії, не впливові й почесні посади, а що Ви хочете служити тільки як Magister Ludi, шкільний учитель! Ось деякі з тих вражень і думок, що мимоволі виникають уже під час першого ознайомлення з Вашим листом. Вони були однакові чи майже однакові в більшості наших колег. Та коли ми почали докладніше обмірковувати Ваші повідомлення, застереження й прохання, то вже не досягли такої одностайності. Ми скликали спеціальне засідання Колегії, на якому активно обговорили питання, наскільки прийнятна Ваша думка про небезпеку, що загрожує нашому існуванню, в яку форму та небезпека виллється, яких набуде масштабів і чи скоро настане; майже всі члени Колегії дуже зацікавились цими проблемами і поставились до них з належною увагою. А все ж мусимо повідомити Вас, що в жодному з цих питань Ваша думка не зібрала більшості голосів. Високо оцінено силу Вашої уяви і далекоглядність Ваших історикополітичних поглядів, але жодне з окремих Ваших припущень, чи, скажімо інакше, пророцтв, не було цілком схвалене й визнане переконливим. І в питанні, наскільки Орден і касталійський лад сприяють збереженню незвичайно тривалого миру, наскільки вони взагалі в принципі можуть бути факторами політичної історії і політичного становища, Вас підтримали тільки окремі члени Колегії, та й ті з певним застереженням. Думка більшості була приблизно така: мир, що запанував у нашій частині світу після кількох войовничих епох, можна до певної міри пояснити загальним виснаженням і знекровленням внаслідок жахливих воєн, а ще більше тим, що Західна Європа тоді перестала бути центром світової історії і ареною боротьби за гегемонію. Анітрохи не ставлячи під сумнів заслуг Ордену, все ж таки не можна визнати касталійську ідею, ідею високого культивування інтелекту під знаком споглядального виховання душі, справді історичним фактором, тобто визнати її живий вплив на стан світової політики, тим більше, що такі шанолюбні мотиви безмежно далекі всьому характерові касталійської духовності. Як наголошувалося в кількох дуже поважних виступах, Касталія не покликана і не має бажання розгортати політичну діяльність чи домагатися впливу в питаннях війни і миру, і про таку місію вже тому не може бути мови, що все касталійське апелює до розуму й відбувається в межах розумного, чого не можна сказати про світову історію, не впадаючи в теологічнопоетичні марення романтичної філософії історії і не зараховуючи весь апарат убивства й знищення, яким користуються сили, що творять історію, до методів світового розуму. [51] …не впадаючи в теологічнопоетичні марення романтичної філософії історії і не зараховуючи весь апарат убивства й знищення, яким користуються сили, що творять історію, до методів світового розуму. — Мається на увазі вчення Гегеля про всесвітньоісторичний процес як реалізацію надособового сенсу, що користується лихими пристрастями людей як неминучим інструментом. Це вчення, яке стверджує примат держави над особистою моральною волею і готове наперед виправдати всі можливі насильства необхідністю саморозвитку абсолютної ідеї, викликало гостру критику в багатьох західноєвропейських мислителів XX ст. найрізноманітніших напрямків, вражених перемогою фашистської диктатури. Адже досить кинути оком на історію духу, і зразу стане ясно, що періоди найвищого духовного розквіту, властиво, ніколи не можна пояснити політичними умовами, навпаки, культура, чи дух, чи душа мають свою власну історію, що протікає поряд із так званою світовою історією, тобто з нескінченною боротьбою за матеріальну владу, як друга історія, невидима, безкровна і свята. Наш Орден має причетність тільки до цієї святої, невидимої історії, а не до реальної, брутальної світової історії, і він зовсім не зобов’язаний дбати про політичну історію чи тим паче допомагати її творити.