Hermann Hesse - Гра в бісер

Відтоді Гра в бісер, що колись була професійною розвагою то математиків, то філологів, то музикантів, почала дедалі більше приваблювати до себе всіх справжніх інтелектуалів. До неї звернулися багато стародавніх академій, масонських лож і особливо прадавнє Братство мандрівників на Схід. Кілька католицьких орденів теж відчули в ній нове духовне віяння і захопилися нею; зокрема в деяких бенедиктинських абатствах Грі віддавали стільки часу й уваги, що вже тоді постало питання, яке не раз поставало й пізніше: чи Церква й Курія мають терпіти й підтримувати Гру, чи заборонити її.

Після подвигу базельця Гра почала дуже швидко розвиватися й нарешті стала тим, чим є й досі: втіленням духовного й естетичного ідеалу, високим культом, містичною єдністю розпорошених членів universitas litterarum. У нашому житті вона взяла на себе частково роль мистецтва, а частково роль абстрактної філософії, і, наприклад, за часів Плінія Цігенгальса їй ще часто давали й іншу назву, що походила з поетичної лексики фейлетонної доби й означала заповітну мету не одного чутливого до майбутнього інтелекту, а саме: її називали «магічним театром».

Хоч Гра в бісер від часу свого виникнення з погляду техніки й кількості охопленого матеріалу безмежно розрослася, а з погляду інтелектуальних вимог до гравців обернулась у високе мистецтво й складну науку, за життя базельця їй усетаки бракувало дечого істотного. Тоді кожна партія була нанизуванням, упорядковуванням, групуванням і протиставленням сконцентрованих понять із багатьох галузей науки й мистецтва, швидким вихоплюванням з пам’яті понадчасових вартостей і форм, віртуозним, миттєвим летом через царство духу. Аж багато пізніше з духовного арсеналу науки виховання, а особливо із звичаїв і традицій мандрівників на Схід, до Гри було залучене поняття споглядання. Бо почало впадати в око прикре становище: спритні мнемотехніки, що не мали ніяких інших позитивних якостей, віртуозно розігрували блискучі партії, вражаючи і збиваючи з пантелику інших учасників Гри блискавичним нанизуванням нескінченних понять. Тепер на таку віртуозність почали накладати дедалі суворішу заборону, і споглядання стало дуже важливою складовою частиною Гри, а для глядачів і слухачів її — навіть основною. Це був поворот до релігійності. Тепер уже потрібно було не тільки за допомогою меткої спостережливості й натренованої пам’яті інтелектуально стежити за послідовністю ідей і всією духовною мозаїкою Гри, а й глибоко віддаватись їй душею. Коли тепер керівник Гри оголошував якийсь знак, гравці повинні були методом суворого, мовчазного споглядання осягнути його зміст, походження і його сенс, що сприяло інтенсивному й органічному засвоєнню знака. Техніку і практику споглядання члени Ордену і Братств Гри виносили зі шкіл еліти, де мистецтву споглядання й медитації приділяли величезну увагу. Це і врятувало ієрогліфи Гри від виродження в прості літери.

Між іншим, до того часу Гра в бісер, хоч яка вона була популярна, для вчених і далі лишалася їхньою приватною вправою. В неї можна було грати самому, вдвох, гуртом, хоч особливо глибокі, добре скомпоновані, вдалі партії часом записували, про них дізнавалися в інших містах і в інших країнах, їх або хвалили, або критикували. Та аж тепер Гра поволі почала набувати нової функції — вона стала громадським святом. А проте ще й досі кожному дозволено грати в неї приватно, і особливо полюбляє таку гру молодь. Але тепер кожен, почувши слова «Гра в бісер», найперше подумає про урочисті публічні Ігри, що відбуваються під керівництвом небагатьох досвідчених майстрів, яких у кожній країні очолює Магістр Гри. Такими Іграми не тільки побожно втішаються запрошені — за ними з напруженою увагою стежать слухачі в усіх частинах світу. Деякі з цих Ігор тривають кілька днів або й тижнів, і протягом усього свята і гравці, і слухачі живуть за суворими приписами, обов’язковими навіть на години сну, аскетичним, відчуженим від світу життям цілковитого самозаглиблення, схожим на суворо впорядковане, схимницьке життя, яке провадять виконавці духовних вправ святого Ігнатія.

До цього вже майже нема чого додати. Під гегемонією то тієї, то іншої науки або мистецтва Гра над усіма іграми розвинулася в своєрідну універсальну мову, з допомогою якої гравці можуть змістовними знаками віддавати духовні вартості й сполучати їх одну з одною. За всіх часів Гра була тісно пов’язана з музикою, і виконували її здебільшого або за музичними, або за математичними правилами. Оголошували одну, дві, три теми, потім розвивали й варіювали їх так само, як розвивають і варіюють тему фуги чи музичної фрази в концерті. Гра, наприклад, могла починатися повною астрономічною конфігурацією, або темою бахівської фуги, або фразою з Лейбніца, чи з «Упанішад», а далі, залежно від наміру й від хисту гравця, покликана до життя провідна ідея або розвивалась і поширювалась, або збагачувала свою виразність співзвуччями споріднених понять. Якщо початківець ще міг хіба провести знаками паралелі між класичною музикою і формулою якогось закону природи, то в знавця і майстра Гра від початкової теми вільно розвивалася в безмежних комбінаціях. В одній школі Гри довгий час дуже любили зіставляти, протиставляти і, нарешті, гармонійно поєднувати дві ворожі одна одній теми чи ідеї, наприклад, закону й волі, індивідуума й громади, до того ж особливу увагу звертали на те, щоб у такій партії обидві теми чи тези були цілком рівноправні й виконані безсторонньо, а з тези й антитези в якомога чистішому вигляді був виведений синтез. Взагалі, крім кількох геніальних винятків, Ігор з негативним чи скептичним, дисгармонійним акордом не любили, а часом навіть просто забороняли їх — головним чином через той зміст, який у період свого найвищого розквіту Гра здобула в очах гравців. Вона означала витончену, символічну форму пошуків досконалості, високу алхімію, наближення до єдиного в собі, над усією безліччю образів сущого духу, отже, до бога. Десь так, як побожні мислителі давніших епох уявляли життя всіх істот на землі спрямованим до бога і бачили багатоманітність явищ довершеною і до кінця продуманою тільки в божистій єдності, так і фігури й формули Гри в бісер розросталися, музичили й філософували світовою мовою, виплеканою всіма науками та мистецтвами, простували, граючи й бавлячись, до високої досконалості, до чистого буття, до цілковитої дійсності. Гравці завжди любили слово «реалізувати» і свої дії сприймали як шлях від становлення до буття, від можливого до дійсного. Хай нам буде дозволено тут ще раз згадати наведений вище вислів Миколи Кузанського.