Hermann Hesse - Гра в бісер

Ми б дуже далеко зайшли, коли б почали докладно змальовувати, яким чином дух після свого очищення домігся визнання і в державному житті. Досвід швидко показав, що досить було кільком поколінням виявити своє зледащіння й несумлінність у духовній сфері, як це зразу ж завдало дуже відчутної шкоди й практичному життю, дедалі рідше почала траплятися справжня майстерність і почуття відповідальності у всіх інтелектуальних професіях, і в технічних також, тому плекання духу в державі й серед народу, особливо всю систему освіти, поступово монополізувала духовна еліта — ще й тепер майже в усіх країнах Європи освіта, якщо тільки вона не лишилася під контролем римської церкви, перебуває в руках тих анонімних орденів, що набирають своїх членів з духовної еліти. І хоч би як часом дратувала громадську думку суворість і так звана пиха цієї касти, хоч би як окремі особи бунтували проти неї, її становище й досі непохитне, не тільки завдяки її чистоті й відмові від будьяких благ і переваг, крім духовних, а й тому, що всі давно знають чи принаймні здогадуються: така сувора школа необхідна для того, щоб цивілізація існувала далі. Всі знають чи принаймні здогадуються: якщо думка не буде чистою і гострою, якщо дух перестануть шанувати, то незабаром і кораблі та автомобілі зіб’ються з свого шляху, логарифмічна лінійка інженера та бухгалтерія банку й біржі втратять своє значення, свій авторитет і почнеться хаос. А проте минуло чимало часу, поки здобула визнання думка, що й техніка, промисловість, торгівля тощо, які становлять зовнішній бік цивілізації, повинні мати спільні засади духовної моралі й чесності.

На той час Грі в бісер бракувало одного: універсальності, здатності ширяти над факультетами. Астрономи, елліністи, латиністи, схоласти, музикознавці грали в інтелектуально досконалі ігри, але кожен факультет мав свою гру, кожна дисципліна і її відгалуження мали свою мову і свою систему правил. Минуло півсторіччя, поки була зроблена перша спроба подолати ці межі. Затримка ця відбулася швидше з моральних, аніж з формальних і технічних причин: засоби для подолання тих меж уже знайшлися б, але сувора мораль відродженої духовності викликала пуританський страх перед витребеньками, перед змішуванням дисциплін і категорій, глибокий і виправданий страх перед поверненням до гріха пустопорожніх забавок і фейлетонізму.

І ось праця однієї людини мало не з першого кроку привела Гру в бісер до усвідомлення своїх можливостей, а водночас і на поріг універсальності, і знов Гра завдячувала цей поступ своїм зв’язкам з музикою. Один швейцарський музикознавець і заразом фанатичний прихильник математики надав Грі нового напрямку, а тим самим і показав їй шлях до найвищого розквіту. Тепер уже неможливо дізнатися, яке було його громадянське ім’я: на той час культ особи в духовній сфері відмер, і він увійшов в історію як Lusor (або: Joculator) Basiliensis. [10] Гравець (або Штукар) із Базеля (лат.). Хоч його винахід, як і кожний винахід, був лише його особистим досягненням і осяянням, але появу його зумовили не тільки приватні потреби і спонуки — він мав куди сильніші імпульси. На той час серед людей духу всюди жило палке прагнення знайти засоби вислову для нових здобутків людської думки, вони тяглися до філософії, до синтезу, цілковите зосередження на своїй дисципліні, яке раніше вважали за щастя, вже не задовольняло їх, то тут, то там якийсь учений проламував мури спеціальної науки і пробував вийти до загального, багато хто мріяв про новий алфавіт, про нову мову знаків, якою можна було б закріплювати й передавати один одному новий інтелектуальний досвід. Особливо переконливим свідченням цього прямування була праця одного паризького вченого тих часів під назвою «Китайська пересторога». Автор цього твору, якого чимало його сучасників вважало своєрідним ДонКіхотом, — зрештою, в своїй галузі, китайській філології, він був визначним ученим, — перераховував небезпеки, що чигають на культуру й науку, навіть найдисциплінованішу, коли вона не захоче створити міжнародну мову знаків, яка, немов давні китайські ієрогліфи, дозволяла б, не сплутуючи крил особистій уяві й винахідливості, графічно віддавати найскладніший зміст і рівночасно була б зрозуміла всім ученим світу. Найважливіший крок до здійснення цієї вимоги зробив Joculator Basiliensis. Він заклав для Гри в бісер підвалини нової мови, а саме: мови знаків і формул, у якій математика й музика грали однакову роль і яка давала змогу поєднувати астрономічні й музичні символи, зводити математику й музику, так би мовити, до спільного знаменника. І хоч розвиток любої нашому серцю Гри на цьому аж ніяк не закінчився, проте основу для всього того, що сталося пізніше в її історії, заклав уже той базельський анонім.