Hermann Hesse - Гра в бісер

Дивне, трепетне почуття — чи то муки, чи щастя — ворухнулося в в серці Плініо. Такими самими словами, пригадав він, колись, за давніхдавен, на чудесному, ласкавому світанку його молодості, в перші роки навчання у Вальдцелі, його закликали до початкових прав з медитації.

– І дозволь мені сказати ще одне, — знов тихим голосом озвався Магістр Гри в бісер. — Я хотів би додати ще дещо про ясність — про ясність зірок і духу, а також про нашу касталійську ясність. Ти відчуваєш нехіть до ясності, мабуть, тому, що тобі довелося йти шляхом смутку, і тепер усяка бадьорість, усяка погідність духу, а особливо наша, касталійська, здається тобі поверховою і дитинною, навіть ознакою боягузтва, втечею від жахів і прірв реальності в ясний, упорядкований світ голих форм і формул, голих абстракцій і вишуканої ввічливості. Але, мій сумний друже, хай це буде й справді втеча, хай серед касталійців і справді не бракує слабодухих і боягузливих, що бавляться голими формулами, хай навіть їх у нас більшість — це не зменшує ні вартості, ні блиску правдивої ясності, чи то буде ясність неба, чи духу. Удавано погідним серед нас, тим, що вдовольняються невеликим, протистоять люди й цілі покоління людей, чия погідність — не поверхова гра, а глибокий сенс їхнього життя. Я знав таку людину, це був наш колишній Магістр музики, ти його часом бачив у Вальдцелі; цей чоловік в останні роки свого життя мав у собі стільки погідності, ясності, що весь світився, як світить1ся сонце. Та його ясність виявлялась у доброзичливості, довір’ї та глибокій переконаності й передавалася всім, хто чуйно сприймав і вбирав її в себе, і від них — ще далі іншим людям. І мене також осяяло його світло, і мені він віддав частку своєї ясності й душевного тепла, так само як нашому Ферромонте й ще декому. Досягти такої ясності для мене і для багатьох таких, як я, означало б досягти найвищої і найблагороднішої мети. Ти її знайдеш і в деяких керівників нашого Ордену. Ця ясність — не примха чи вияв самовдоволення, а вершина досвіду й любові, визнання всякої дійсності, чуйне буття на краю всіх прірв і проваль, це доброчесність святих і рицарів, вона незнищенна і з роками, з наближенням до смерті, лише збільшується. В ній — таємниця краси і справжня субстанція всіх мистецтв. Поет, що славить велич і жах життя в пружних рядках своїх віршів, музикант, у творах якого воно звучить як найчистіша реальність, — усе це носії світла, вони роблять світ радіснішим і яснішим, навіть якщо спершу ведуть нас через сльози і болюче напруження. Можливо, поет, вірші якого нас захоплюють, був журливіш самітником, а музикант — меланхолійним мрійником, але й тоді їхні твори мають у собі ясність богів і зірок, і дарують вони нам уже не свою темряву, не свій біль чи страх, а краплю чистого світла, вічної ясності. І коли цілі народи чи мови намагаються виміряти глибину всесвіту в міфах, космогоніях, релігіях, то останнє й найвище, що вони можуть досягти, — та сама ясність. Пригадай давніх індійців, про яких колись так гарно розповідав нам вальдцельський викладач: той народ знав страждання, тяжкі роздуми, покуту, схиму, але останні великі витвори його духу були ясні й веселі. Ясна була усмішка будд і переможців світу, ясні постаті його незглибної міфології. Світ, яким його показують ті міфи, починається біля своїх витоків божественним, щасливим, осяйним, повесняному гарним, як золотий вік, потім і він дедалі більше занепадає, стає все брутальнішим і вбогішим, а наприкінці тих чотирьох світових віків, протягом яких він неухильно йшов до загибелі, той світ уже цілком готовий до того, щоб його, сміючись і танцюючи, розтоптав і знищив Шіва, — але на цьому не кінець, усе починається спочатку разом з усмішкою Вішну, що спить і вві сні творить новий, молодий, чарівний, осяйний світ. Просто диво: Цей народ, розважний і здатний страждати, як ніхто, нажахано й засоромлено дивився на жорстоку гру світової історії, на вічно рухоме колесо жадоби і муки, побачив і зрозумів нестійкість усього створеного, диявольську невситимість людини й одночасно її глибоку тугу за чистотою і гармонією і, щоб відтворити всю красу й трагізм світобудови, вигадав Ці чудові притчі про світові віки й розпад всесвіту, про могутнього Шіву, Що, танцюючи, розтоптує занепалий світ, і про усміхненого Вішну, що лежить, дрімаючи, і з золотих божественних снів творить новий світ.

Що ж стосується нашої касталійської ясності, то її можна вважати тільки пізнім, невеликим різновидом тієї великої ясності, але вона має Цілковите право на існування. Вченість не завжди і не всюди була ясною, хоч мала б бути такою. В нас як культ істини вона тісно пов’язана з культом краси і, крім того, з медитативним вихованням душі, а тому не може цілком втратити ясності. Але Гра в бісер поєднує в собі всі три принципи: науку, поклоніння красі й медитацію, отже, справжній гравець у бісер має бути весь сповнений ясністю, як спілий плід со1лодким соком, і насамперед повинен мати в собі ясність музики, а це не ідо інше, як сміливість, веселе, з усмішкою і танцем просування вперед крізь жахи й пожежі світу, врочисте принесення жертви. Саме до такої ясності я прагнув, відколи школярем і студентом почав здогадуватися, що вона існує, і я ніколи не відступлюся від неї, ні в щасті, ні в горі й стражданні.