Юрій Цеков: Остап Вишня. Усмішки, фейлетони, гуморески 1944–1950

Дане видання подає тематичні цикли у повнішому складі, ніж то робилося в прижиттєвих виданнях, зберігає за ними авторські назви. А найголовніше: всі вміщені тут тексти виражають волю автора, принаймні тією мірою, якою йому самому вдавалося її втілити в тодішніх складних обставинах.

Зенітка.Вперше надрукована в газ. «Радянська Україна». — 1944. — 26 лют.

Подається за виданням: Твори: В 2 т. — К.: Держлітвидав України, 1956. — Т. 1. — С. 253 — 256.

Історію створення «Зенітки» Остап Вишня досить детально виклав у автобіографічних нотатках «Отак і пишу», які друкуються повністю в 4-му томі цього видання. Нагадаємо тут лише головні моменти.

«Зенітку» написано під час Великої Вітчизняної війни.

«…Із «Зеніткою» я «мучився» довгенько. Було багато сумнівів, чимало побоювань! А чи не образяться наші солдати, наші офіцери, що я їхню титанічну, героїчну, смертельну на війні боротьбу порівнюю з «війною» діда Свирида та баби Лукерки? Хоч я мав на увазі фашистську армію, а раптом комусь спаде на думку, що я — аж подумати страшно! — недооцінюю труднощів боротьби.

Чи не образяться наші безстрашні соколи-льотчики, що найсмертельнішу в їхніх руках зброю — таран — я зводжу до тарана дідом бабиної спідниці?

Ще тільки готуючись писати, я радився з деякими товаришами та з першими моїми читачами: чи не може таке трапитися?..

А хто напевно міг сказати, трапиться чи не трапиться?

Вирішив писати!

Сам собі подумав: вся справа в тоні, в підході, в певних межах.

Узяв та й написав.

Технічно як я її написав, питаєте?

Я її не писав, а розказав. Було це в Рязанській області, де моя родина жила в евакуації [1] Свідома авторська неточність. Коли Остап Вишня писав ці нотатки, його ще не було реабілітовано і тому він не міг писати всієї правди ні про себе, ні про те, що сталося з його родиною після того, як його самого репресували. Насправді ж було так: одразу після засудження письменника в березні 1934 р. його дружина В. О. Губенко-Маслюченко з малолітньою дочкою була вислана з України і майже до повернення Остапа Вишні з концтабору поневірялася в Архангельській області. Отже, на Рязанщину родина письменника не евакуювалася, а опинилася там через збіг обставин. . Я приїхав до неї. В хаті було холодненько, був лютий. Уночі не спалося, а більше хукалося. Хукав я, хукав, ніякого тепла не нахукав. Хукнеш, а воно пара клубками вихукується. Розбудив я дружину:

— Ти не змерзла?

— Змерзла!

— Слухай, я тобі щось розкажу.

— Перед світом? Може, це тобі з холоду?

— Слухай, може, тепліше буде.

І почав: «Сидить дід Свирид на колодках, сидить і стружить верболозину…» І так до кінця.

Дружина почала сміятися. Потеплішало.

А вранці встав, нагрів біля чайника пальці, попрохав у хазяйчиної доньки-школярки чотири аркушики з учнівського зошита паперу «в кліточку», взяв олівця, бо чорнило замерзло, сів та й записав «Зенітку» («Отак і пишу»).

…ще й на достойне не дзвонили… — Можливо, ще й не правили в церкві ранкової служби.

Сирівець — напій із залитих окропом і настояних протягом певного часу житніх сухарів: хлібний квас.

Піке — зниження літака з великою швидкістю під кутом понад 30° до земної поверхні.

Скапотувати — від терміну «капотаж»: аварія, коли літак, рухаючись по землі, або автомобіль, перекидається через носову (моторну) частину.

Штопор — круте зниження літака (планера) по гвинтовій траєкторії з одночасним самообертанням літального апарата навколо поздовжньої осі.

Кубова спідниця — спідниця яскраво-синього кольору.

Пряма наводка.Вперше надруковано в газ. «Радянська Україна». — 1944. — 3 берез.

Подається за виданням: Зенітка. — К.: Радянський письменник, 1947. — С. 15–20.

Географія.Вперше надруковано в журн. «Перець». — 1944. — № 20. — С. 2.

Подається за виданням: Зенітка. — С. 15–20.

Гірничі поклади, як про те свідчать найновітніші геологічні дослідження, складаються в основному з арійської породи. По-німецькому — труппенберг, а по-нашому падлогори. — Автор сатирично обігрує геологічний термін «порода» для висміювання расистської теорії про арійське походження німецької нації, а також, контамінуючи українське слово «труп» і німецьке «Berg» (гора), говорить про масові жертви солдатів гітлерівської армії.

Ковпак Сидір Артемович (1887–1967) — радянський державний діяч. Один з організаторів партизанського руху на Україні в роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн, двічі Герой Радянського Союзу. В 1947–1967 рр. — заступник Голови Президії Верховної Ради УРСР.