Остап Вишня - Весна-красна

За це намахає, було, секретар райкому кулаком:

— Ти мені, мовляв, дивись!

Та з Міністерства земельних справ напишуть:

— Звертаємо увагу і т. д., і т. ін. Зобов'язуємо під вашу особисту відповідальність ізжить і т. д., і т. ін.

Та й вже!

Тваринництво підвело: велика рогата худоба й свинарство.

Іще не так велика рогата худоба, як свинарство!

Придбав заврайземвідділу собі корову.

Хороша така корова, ряба, симентал-полукровка, молода, сумирна така та тиха, як доїш її, так навіть хвостом не махне.

І молоко в неї біле, запашне і на вершки добре!

А хтось узяв її й зурочив!

Кому це вже треба було, так і не вияснили.

Не їсть корова вдома!

Подавай їй колгоспні корма, хоч ти божу мать співай!

І ясла нові поставили, і хлівець як хлівець!

Думав заврайземвідділу навіть сіна й концентратів підвезти: не їсть!

Навіщо ж ті корма, коли вона не їсть?

Не пропадати ж корові: ходила в колгосп, там і годувалася.

Напасеться разом з колгоспною чередою, зав МТФ підкине там їй чи макухи, чи пійла з дерті наколотить — їсть!

А потім сам дубчиком і додому прижене.

Прижене та й каже дружині заврайземвідділу:

— Може, самі б і не трудилися? Моя сьогодні не на роботі, — шостий місяць уже хворіє, — так вона прибіжить і видоїть.

Ну, іноді заврайзиха й самі потрудяться, а більше завмитифика прибіжить і видоїть!

Отак зглазили корову!

Ну, та з коровою ще сюди-туди!

А свині вщент оскандалили!

От прокляті поросята!

Не встиг зав обняти посаду заврайземвідділу, сидить з дружиною під яблунею, чай п'є, коли дивиться — кабанчик біжить…

Біжить кабанчик, став перед ними й хрюкнув.

І так — не здох би він йому! — хрюкнув, ніби каже:

— Вихолощений тримісячний кабанчик з колгоспу «Нове життя» по вашому приказанію на відгодівлю з'явився!

Зав на нього:

— Чу-чу!

А він знову — хрюк! — і в хлівець!

Ну, що робитимеш?!

Підгодували, — з'їли!

З'їли вони цього кабанчика, аж на другий день — знову біжить…

Та вже не один біжить, а двоє: один з «Нового життя», а другий з «Нової зорі».

І так само — у хлівець!

Погодували, поїли…

А вже після цих двох прибігло двадцять п'ятеро, чи що, — зав уже й не рахував! З усіх колгоспів, що в районі, позбігалися.

Усіх же ж не годуватимеш!

Та й у хліві хіба вони помістяться!

Ну, залишили двоє, решту дружина попродала.

І що, скажіть, за характер у тварин?!

Корова — так та увесь час намагається до колгоспу, ніяк її не вдержиш, а поросята — подохли б вони йому! — з колгоспу до зава в хлівець!

Що таке, і не второпаєш!

Ну, після того пішли всілякі обслідування, акти, доповідь на бюро райкому, щось таке в газеті з'явилося і т. д., і т. ін.

Довелося, одне слово, залишити посаду.

Та ще й з доганою, та ще й з попередженням!

Отакого можуть поросята наробити!

А дивись: ніби такі собі сумирненькі, біленькі і, як на ковбаси, дуже смачні!

Приїхав у той район новий заврайземвідділу.

Попрацювавши трохи, заїхав до колгоспу «Нове життя».

Ходить, оглядає…

Зайшов на МТФ.

Зав МТФ, показуючи свої досягнення, на чолі з бугаєм Октавієм-Августом, несміливо нового зава запитує:

— А ви ж якого профілю коровку маєте?

— Нема в мене ніякої корови, — одказує зав.

— Нема?! Воно без корови той… А в нас, знаєте, симентальський профіль! З цього профілю і молоко непогане, і на вершки молоко добре, і дуже підходяща первісточка… Від Октавія-Августа й Резеди 4-ої. Як з правлінням переговорити, так воно той… І тельонки з цього профіля той… Да…

— Ну що ж, хай плодяться! — каже зав.

— Не любите, значить?

— Чому не люблю? Люблю!

— Так як з правлінням переговорити, так воно…

— Та що ви мені корову нав'язуєте, чи що?! Хабара, чи як?! — обурився зав.

— Та ні! Що ви, що ви?! Та ні, я про профіль! Симентальський у нас профіль…

Увечері зайшов зав МТФ до голови правління.

— Ну, як у тебе там новий зав? Як він? — питає голова.

— Та я вже не знаю, що й робити! Я йому про первістку, а він мені кричить: «Хабар!»

— Ну?!

— Точно!

— Та й у мене з поросятами не вийшло! Так і врізав ув очі: «Я тобі, — каже, — таких поросят дам, що сам, — каже, — хрюкатимеш!» Спортився народ! Доведеться, ма'ть, колгосп здавать! — сумно зітхнув голова правління.

— А я ж куди?! — здригнувся зав МТФ.

Писав один письменник літературно-художній твір. Сучасний твір. Роман.

І непогано писав. Чітко писав. Розбірливо.