Сэмюел Беккет - Молой

– Він може лишитися, – мовив Ґабер.

– Я не хочу, щоб він лишався, – відповів я і, повернувшись до сина, знову звелів йому йти готуватися. Якщо тієї пори мені й не подобалося щось у синові, то саме спізнення на недільну відправу.

– Як хочете, – мовив Ґабер. Колись ми були спробували тикати одне одному. Марно. Я кажу, я казав ти тільки двом особам. Жак, бурмочучи, пішов геть, запхавши палець до рота, огидна й негігієнічна звичка, але, як на мене, коли зважити все, краща за палець, що колупається в носі. Якщо закладання пальця до рота не давало синові колупатись у носі або ще де-небудь, він у певному розумінні поводився цілком слушно, смокчучи його.

– Ось ваші інструкції, – говорив Ґабер. Він дістав з кишені блокнот і взявся читати. Від часу до часу згортав блокнот, перед тим дбайливо вставивши туди палець, і виголошував коментарі та міркування, в яких я не мав потреби, бо знав своє ремесло. Коли він закінчив, я сказав, що ця робота мені не цікава й шефові годилося б звернутись до якогось іншого аґента.

– Він хотів, щоб це були ви, і тільки Господь знає чому, – відповів Ґабер.

– Він, безперечно, сказав вам чому, – наполягав я, відчувши лестощі, до яких я був досить ласий.

– Він сказав, – мовив Ґабер, – що тільки ви здатні виконати це завдання».

То було більш-менш те, що я прагнув почути.

– Проте, – зауважив я, – це завдання видається мені вкрай простим.

Ґабер роздратовано заходився критикувати нашого працедавця, що підняв його серед ночі, саме тієї миті, коли він мав кохатися з дружиною.

– Через таку дурницю, – додав він.

– Він сказав вам, що може покладатися тільки на мене? – допитувався я.

– Він уже не знав, що він каже, – відповів Ґабер. І додав: – І що він робить.

Ґабер витер підкладку свого капелюха й уважно дивився всередину, немов шукав там чогось.

– Отож мені важко відмовитися, – зітхнув я, чудово знаючи, що не можу відмовитися ні за яких обставин. Відмовитися! Але ми, таємні аґенти, часто розважаємося тим, що нарікаємо у своєму товаристві й удаємо, ніби ми вільні люди.

– Ви вирушите сьогодні, – докинув Ґабер.

– Сьогодні! – скрикнув я. – Та він уже на голову сідає!

– Ваш син піде з вами, – провадив далі Ґабер.

Я замовк. Коли справа стає поважна, ми замовкаємо. Ґабер застебнув блокнот і поклав його до кишені, теж застебнувши її. Підвівся й погладив себе рукою по грудях.

– Я б залюбки випив ще, – мовив він.

– Ідіть на кухню, – сказав я, – служниця наллє вам.

– Бувайте Моране, – мовив він на прощання.

Іти до церкви було вже пізно. Я навіть не мав потреби дивитися на годинник, щоб пересвідчитись, відчував, що відправа почалася й без мене. Таж я ніколи не пропускав відправи і пропустив її саме цієї неділі! Коли я так потребував її! Щоб настроїтись! Я вирішив попросити пополудні приватної зустрічі зі священиком. Обійдуся без обіду. З милостивим отцем Амбруазом завжди можна порозумітися.

Я погукав Жака. Ніхто не відгукнувся. «Мабуть, побачивши, що я й далі розмовляю, він сам пішов до церкви», – сказав я собі. Згодом з'ясувалося, що це пояснення було слушне. Проте я додав: – «А втім, він мав би зайти До мене, перше ніж піти». Я міркував, залюбки вдаючись До монологів, і тоді можна було помітити, як ворушаться мої вуста. Син, мабуть, боявся збити мене з думки й дістати прочухана. Інколи я ставав мов не свій, лаючи сина, і тому він трохи боявся мене. Я, на жаль, не дістав належного виховання. Ет, мене не розбестили, а просто занедбали. А звідси й мої погані звички, які годі чимсь поправити, й навіть найревніша побожність не дає мені остаточно позбутися їх. Свого сина я сподівався вберегти від такої недолі, даючи йому інколи доброго ляща задля підтримки напучень. Потім я запитав себе: «Невже він наважиться стверджувати, що повернувся з відправи, якщо він не був там, якщо, наприклад, побіг до своїх товаришів, які збираються за бойнею?» Я пообіцяв собі дізнатися всю правду про це в отця Амбруаза. Адже не годиться, щоб мій син гадав, ніби мені можна брехати безкарно. А якщо отець Амбруаз не зможе відповісти, я звернуся до церковного сторожа, бо ж неможливо уявити, щоб він не помітив відсутности мого сина на обідній відправі. Адже я добре знав, що сторож має список вірних і, ставши коло кропильниці, відзначає нас під час омивання. Слід звернути увагу: отець Амбруаз не знав про цю реєстрацію, атож, доброму отцеві Амбруазові було огидне все пов'язане з наглядом. Він би миттю прогнав сторожа, якби вважав, що той здатний на таке зухвальство. Сторож, мабуть, вів той облік так старанно задля власної освіти. Зрозуміло, я знав, як усе відбувається, тільки під час обідньої відправи, бо не мав ніякого особистого досвіду щодо решти церковних відправ, на які й ногою ніколи не ступав. Але мені розповіли, що такий самий контроль здійснює якщо не сам сторож, що, безперечно, може мати якийсь інший клопіт, то котрийсь з-поміж його численних синів. Дивна парафія, де паства знає набагато більше, ніж пастир, про обставини, належні радше до його сфери, ніж до їхньої.