Тарас Шевченко - Гайдамаки

Краков'яка оддирають,

Вальса та мазура.

І жид гляне, та нищечком:

«Шляхетська натура!»

«Добре, годі! Тепер співай!»

«Не вмію, єй-богу!»

«Не божись, собача шкуро!»

«Яку ж вам? Небогу?

Була собі Гандзя,

Каліка-небога,

Божилася,

Молилася,

Що боліли ноги;

На панщину не ходила,

А за парубками

Тихесенько,

Гарнесенько,

Поміж бур'янами».

«Годі! годі! Це погана:

Схизмати співають».

«Якої ж вам? Хіба оцю?

Стривайте, згадаю…

Перед паном Хведором

Ходить жид ходором

І задком,

І передком

Перед паном Хведірком».

«Добре, годі! Тепер плати!»

«Жартуєте, пане:

За що платить?»

«Що слухали.

Не кривись, поганий!

Не жартуєм. Давай гроші!»

«Де мені їх взяти?

Ні шеляга; я панською

Ласкою багатий».

«Лжеш, собако! Признавайся!

Ануте, панове,

Батогами!»

Засвистіли,

Хрестять Лейбу знову.

Періщили, періщили,

Аж пір'я летіло…

«Єй же богу, ні шеляга!

Їжте моє тіло!

Ні шеляга! Гвалт! Рятуйте!»

«Ось ми порятуєм».

«Постривайте, я щось скажу».

«Почуєм, почуєм,

Та не бреши, бо, хоч здохни,

Брехня не поможе».

«Ні, в Вільшаній…»

«Твої гроші?»

«Мої!. ховай Боже!

Ні, я кажу, що в Вільшаній…

Вільшанські схизмати

По три сем'ї, по чотири

Живуть в одній хаті».

«Ми це знаєм, бо ми самі

Їх так очухрали».

«Та ні, не те… вибачайте…

Щоб лиха не знали,

Щоб вам гроші приснилися…

Бачте, у Вільшаній

У костьолі… у титаря…

А дочка Оксана!

Ховай Боже! Як панночка!

Що-то за хороше!

А червінців! хоч не його,

Так що? Аби гроші».

«Аби гроші, однаково!

Правду Лейба каже;

А щоб певна була правда,

Нехай шлях покаже.

Одягайся!»

Поїхали

Ляхи у Вільшану.

Один тілько під лавою

Конфедерат п'яний

Нездужа встать, а курника,

П'яний і веселий:

«Му zyjemy, mу zyjemy,

Polska nie zginela».

Титар

У гаю, гаю

Вітру немає;

Місяць високо,

Зіроньки сяють.

Вийди, серденько, -

Я виглядаю;

Хоч на годину,

Моя рибчино!

Виглянь, голубко,

Та поворкуєм,

Та посумуєм;

Бо я далеко

Сю ніч мандрую.

Виглянь же, пташко,

Моє серденько,

Поки близенько,

Та поворкуєм…

Ох, тяжко, важко!»

Отак, ходя попід гаєм,

Ярема співає,

Виглядає; а Оксани

Немає, немає.

Зорі сяють; серед неба

Горить білолиций;

Верба слуха соловейка,

Дивиться в криницю;

На калині, над водою,

Так і виливає,

Неначе зна, що дівчину

Козак виглядає.

А Ярема по долині

Ледве-ледве ходить,

Не дивиться, не слухає…

«Нащо мені врода,

Коли нема долі, нема талану!

Літа молодії марно пропадуть.

Один я на світі без роду, і доля -

Стеблина-билина на чужому полі.

Стеблину-билину вітри рознесуть:

Так і мене люде не знають, де діти.

За що ж одцурались? Що я сирота.

Одно було серце, одно на всім світі,

Одна душа щира, та бачу, що й та,

Що й та одцуралась».

І хлинули сльози.

Поплакав сердега, утер рукавом.

«Оставайсь здорова. В далекій дорозі

Найду або долю, або за Дніпром

Ляжу головою… А ти не заплачеш,

А ти не побачиш, як ворон клює

Ті карії очі, ті очі козачі,

Що ти цілувала, серденько моє!

Забудь мої сльози, забудь сиротину,

Забудь, що клялася; другого шукай;

Я тобі не пара; я в сірій свитині,

А ти титарівна. Кращого вітай,

Вітай, кого знаєш… Така моя доля.

Забудь мене, пташко, забудь, не журись.

А коли почуєш, що на чужім полі

Поляг головою, - нишком помолись.

Одна, серце, на всім світі

Хоч ти помолися!»

Та й заплакав сіромаха,

На кий похилившись,

Плаче собі тихесенько…

Шелест!.. Коли гляне:

Попід гаєм, мов ласочка,

Крадеться Оксана.

Забув, побіг, обнялися.

«Серце!» - та й зомліли.

Довго-довго тілько «серце» -

Та й знову німіли.

«Годі, пташко!»

«Ще трошечки,

Ще… ще… сизокрилий!

Вийми душу!. ще раз… ще раз…

Ох, як я втомилась!»

«Одпочинь, моя ти зоре!

Ти з неба злетіла!»

Послав свитку. Як ясочка,

Усміхнулась, сіла.

«Сідай же й ти коло мене».

Сів, та й обнялися.

«Серце моє, зоре моя,

Де це ти зоріла?»

«Я сьогодні забарилась:

Батько занедужав;

Коло його все поралась…»

«А мене й байдуже?»

«Який-бо ти, єй же Богу!»

І сльози блиснули.

«Не плач, серце, я жартую».

«Жарти!»

Усміхнулась,

Прихилилась головкою

Та й ніби заснула.

«Бач, Оксано, я жартую,

А ти й справді плачеш.

Ну, не плач же, глянь на мене: