Джером Селінджер - Вище крокви, будівничі

- То що ж нам робити? Сидіти, та й годі? - запитала свашка.- Я, мабуть, помру од спеки.

Ми з місіс Сілсберн повернулися вчасно, щоб зауважити, як вона вперше, відколи ми сіли в машину, подивилася прямо на свого чоловіка.

- Ти не можеш ледь-ледь посунутися? - звернулася вона до нього.- Мені так тісно, що я ледве дихаю.

Лейтенант захихотів і виразно розвів руками.

- Ти ж бачиш, зайчику, я практично сиджу на крилі машини,-: сказав він.

Тоді свашка кинула цікавий і водночас несхвальний погляд на іншого свого сусіда, котрий, наче несвідомо вирішивши підбадьорити мене, займав набагато більше місця, ніж потребував. Між його правим раменом і ручкою сидіння було добрих два дюйми. Свашка безсумнівно зауважила це, та хоч яка в неї залізна була вдача, але їй бракувало рішучості заговорити з тією поважною маленькою особою. Отож вона повернулася до свого чоловіка.

- Ти можеш вийняти свої сигарети? - роздратовано спитала вона.- У цій тисняві я не досягну своїх ніяким робом. [191]

За словом «тиснява» вона повернулася знову, щоб кинути блискавичний лихий погляд на карлуватого злочинця, який окупував простір, що, як вона вважала, належав по праву їй. Чоловічок зберігав величний незворушний спокій, дивлячись і далі вперед, на переднє скло. Свашка ззирнулася з місіс Сілсберн і виразно підвела свої брови. Місіс Сілсберн відповіла поглядом, що свідчив про повне розуміння й співчуття. Тим часом лейтенант переважив своє тіло на ліву, тобто ближчу до вікна ногу і з правої кишені офіцерських штанів вийняв пачку сигарет, а також- картоночку сірників. Дружина його взяла сигарету й зачекала, поки він запалить сірника, що він негайно й зробив. Ми з місіс Сілсберн стежили за тим, як припалено сигарету, наче вражені новоявленим дивом.

- Ой, вибачте,- нараз мовив лейтенант і простягнув пачку місіс Сілсберн.

- Ні, дякую. Я не палю,- швидко відказала місіс Сілсберн - майже з жалем.

- А ви, солдате? - спитав лейтенант, простягнувши сигарети мені по миті майже непомітного вагання.

Відверто кажучи, я відчув до нього симпатію за те, що правила звичайної ввічливості здобули в його душі невеличку перемогу над духом касти, але все-таки відмовився од сигарети.

- Можна подивитися на ваші сірники? - спитала місіс Сілсберн аж надто несміло, наче дівчинка. .

- Оці? - перепитав лейтенант і з готовністю подав їй картонку з сірниками.

Місіс Сілсберн вивчала сірники, а я зосереджено за тим стежив. На відкидній покришці був напис золотими літерами по малиновому тлі: «Ці сірники вкрадено з дому Боба й Еді Бервік».

- Пречудово! - озвалася місіс Сілсберн, похитуючи головою.- Справді пречудово!

Я спробував показати всім своїм виразом, що не можу прочитати напис без окулярів, і нейтрально примружив очі. Місіс Сілсберн, здавалося, не мала охоти розлучатися з сірниками. Коли вона зрештою віддала їх власникові і лейтенант поклав згорток у нагрудну кишеню своєї гімнастерки, вона сказала:

- Такого я, мабуть, ніколи не бачила. Повернувшись на своєму відкидному місці майже на сто вісімдесят градусів, вона сиділа, ніжно споглядаючи лейтенантову кишеню. [192]

- Торік ми замовили їх цілу купу,- сказав лейтенант.- Аби ви знали, як легко тепер зберігати сірники.

Свашка повернулася й мовила - чи швидше заперечила:

- Ми зробили це зовсім не для того.- Вона промовисто позирнула на місіс Сілсберн, наче кажучи: «Ви ж знаєте, які вони, ці чоловіки», і додала: - Я гадала, це буде дотепно. Дещо грубо, але дотепно. Ви мене розумієте.

- Це пречудово. Мені здається, я ще ніколи...

- Річ у тому, що ідея аж ніяк не оригінальна. Такі сірники зараз має кожен,- перебила свашка.- Кажучи правду, я запозичила її в матері й батька Мюрієл. У них вони лежать по всьому домі.- Вона глибоко вдихнула дим сигарети і, ведучи далі, видихала його за кожним складом.- їй-право, вони дивовижні люди. Саме тому мене так боляче й уражає ця пригода. Дивуюся, чому такі неприємності бувають у хороших людей, а не у всілякої мерзоти? Цього я ніяк не можу зрозуміти.

І вона глипнула на місіс Сілсберн, чекаючи від неї відповіді.

На виду місіс Сілсберн з'явилася усмішка, водночас мудра, бліда й загадкова - усмішка Мони Лізи, що сидить на відкидному сидінні.

- Мені це часто спадало на думку,- мовила вона тихо й замислено і дещо непослідовно додала: - Адже мати Мюрієл доводилася сестрою моєму покійному чоловікові, вони зростали вкупі.

- Он як! - мовила з цікавістю свашка.- Ну, то ви мене розумієте.- Вона простягла свою надзвичайно довгу ліву руку й струсила попіл з сигарети в попільничку під віконцем поряд з її чоловіком.- Я щиро гадаю, вона одна з дуже небагатьох по-справжньому мудрих людей, яких мені довелося зустріти в житті. Вона прочитала майже все, що будь-коли вийшло друком. Мати божа! Якби мені пощастило прочитати десяту частину того, що та жінка прочитала й забула, я була б щаслива. Знаєте, вона була й вчителькою, вона працювала і в газеті, вона сама кроїть свої сукні, вона робить геть усе по хазяйству. А які вона готує страви! Боже! Я щиро гадаю, вона найдивовижніша...