Джером Селінджер - Вище крокви, будівничі

Вона простягла йому недокурок, він погасив його і знову витяг пачку сигарет.

- Запали мені,- мовила вона.- А то я зовсім знесилилась.

Місіс Сілсберн одкашлялась.

- Мені видається,- почала вона,- їй страшенно пощастило, що все склалося...

- Я питаю вас,- звернулася до неї свашка зі свіжою енергією, водночас беручи з чоловікових рук щойно запалену сигарету.- Чи видається вам, що він сповна розуму, що він нормальний мужчина, га? Чи не скидається він часом на недорозвиненого виродка або просто на причинного маніяка, що слабує на буйне божевілля?

- Мати божа! Не знаю, що вам відповісти, так-таки не знаю. Мені видається, їй страшенно пощастило, коли все...

Свашка враз насторожено випросталася й схилилася вперед, видихаючи крізь ніздрі дим:

- Гаразд-гаразд, зачекайте-но хвилинку, то вже зайве,- сказала вона місіс Сілсберн, але насправді звертаючись до мене, так би мовити, через її голову.- Чи вам доводилося бачити NN на екрані?

Вона назвала сценічне ім'я на той час добре відомої, а зараз, 1955 року, славнозвісної співачки.

- Авжеж,- швидко й зацікавлено відповіла місіс Сілсберн і змовкла, чекаючи, що та скаже далі. Свашка кивнула головою.

- Гаразд,- мовила вона.- А ви часом не зауважили, як вона посміхається? Ніби лукаво? Ніби однією половиною ■ обличчя? Це легко зауважити, якщо ви...

- Так-так, зауважила! - відповіла місіс Сілсберн. Свашка смоктонула сигарету й кинула на мене швидкий, ледь помітний погляд.

- Ну так от: це внаслідок часткового паралічу м'язів,- сказала вона, видихаючи потроху за кожним словом дим.- А ви знаєте, як вона його дістала? Цей сповна розуму Сімор, очевидячки, вдарив її, і їй наклали дев'ять швів на обличчя.

Вона простягнула руку (може, просто заради того, щоб зробити театральний жест) і знову струсила попіл.

- Дозвольте спитати: де ви таке чули? - озвався я. Мої губи злегка по-дурнячому тремтіли.

- Прошу,- відповіла вона, дивлячись не на мене, а [196] на місіс Сілсберн.- Мати Мюрієл розповіла про це між іншим години зо дві тому, коли Мюрієл ридала на відчай душі.- Вона зирнула на мене.- Чи ви задоволені відповіддю? - І раптом переклала свій букет гарденій з правої руки в ліву. З усіх її рухів цей найбільше скидався на звичайнісінький нервовий жест.- До вашого відома,- мовила вона, дивлячись на мене,- чи знаєте, хто ви такий, на мою думку? Гадаю, ви брат цього Сімора.- Вона зачекала одну мить і, коли я нічого не відповів, провадила далі.- Ви с х о-ж і на нього, якщо зважати на його дурну фотографію, і я чувала, що брат мав приїхати на весілля. Мюрієл чула це від його сестри чи ще від когось.- Вона втупилася в моє обличчя.- То ви його брат? - спитала вона прямо. Коли я відповів, мій голос, мабуть, дещо змінився.

- Так,- сказав я.

Обличчя моє пашіло. Однак саме зараз мені було набагато легше признатися, хто я такий, ніж будь-коли з тієї миті, як я вийшов з поїзда.

- Я це знала,- сказала свашка.- Адже я не втратила глузду. Я здогадалася, хто ви такий, тієї ж миті, коли ви сіли в машину.- Вона повернулася до чоловіка.- Чи я не казала, що він його брат, тільки-но він сів у машину? Га?

Лейтенант злегка крутнувся на своєму місці.

- Ти казала, що він, мабуть... атож казала,- відмовив він.- Казала. Так.

Як реагувала місіс Сілсберн на це відкриття, можна було збагнути, не дивлячись на неї. Тайкома я позирнув через її плече на п'ятого пасажира - карлуватого підстаркуватого чоловічка, щоб пересвідчитися, чи його окремішність лишилася незаймана. Так воно й було. Ніколи я ще так не тішився ні з~ чиєї байдужості.

Свашка знову звернулася до мене.

- До вашого відома, я також знаю, що ваш брат не є хіроподист. Отож ваші жарти ні до чого. Я чувала, що він був Біллі Блек у передачі «Розумна дитина» років десь із п'ятдесят.

Місіс Сілсберн ураз вирішила взяти активнішу участь у розмові.

- В передачі? - спитала вона, і я відчув, що вона дивиться на мене зі свіжою, гострішою цікавістю.

Свашка не відповіла їй.

- А ви були хто? - спитала вона мене.- Джорджі Блек?

Тон її, в якому сполучалися грубість і допитливість, був зацікавлений і замалим не обеззброюючий. [197]

- Джорджі Блек - то був мій брат Уолт,- мовив я, відповідаючи лише на її друге запитання.

Вона повернулася до місіс Сілсберн. І

- Вважайте, це, мабуть, таємниця, але цей чоловік і його брат Сімор виступали по радіо під прибраними іменами. Діти родини Блек.

- Заспокойся, люба моя, заспокойся,- дещо нервової озвався лейтенант.

Дружина повернулася до нього.

- Я не хочу заспокоїтися,- сказала вона, і знову наперекір свідомості я відчув до неї майже повагу - такий-бо метал-звучав у її голосі.- Адже, присягаюся небом, його і брата вважали таким розумним, що далі нікуди. Вважали ще в коледжі, коли він мав усього чотирнадцять років, чи що. Коли його сьогоднішній вчинок можна назвати розумним, то вважайте мене за Махатму Ганді! Як собі хочете. Але мені від того гидко!