- Не знаю, що саме я б їм сказала. Може, просто набалакала б дурниць. Але - даю вам слово честі! - я не можу спокійно дивитися, як на моїх очах безкарно вчиняють справжнісінький злочин. У мене кров кипить у жилах.
Вона стримала своє обурення якраз настільки, щоб дістати наснагу від місіс Сілсберн, яка саме вдавала, що зворушено міркує над глибиною її мудрості. Ми з місіс Сілсберн надувічливо повернулися на сто вісімдесят градусів на своїх відкидних сидіннях.
- Я кажу це цілком серйозно,- провадила свашка.- Не можна вважати життя за прогулянку і жартувати з почуттями інших людей, коли це тобі забагнеться.
- На жаль, я майже не знаю цього молодика,- лагідно мовила місіс Сілсберн.- Кажучи правду, я навіть не бачила його. Уперше я почула, що Мюрієл заручена...
- Ніхто не бачив його,- досить експансивно перебила її свашка.- Навіть я його не бачила. У нас було дві репетиції, і обидва рази бідолашному батькові Мюрієл довелося грати роль нареченого, бо його дурнячий літак, бачте, не міг вилетіти. Всі сподівалися, що він прилетить сюди у вівторок у якомусь там військовому літаку, але в Арізоні, чи в Колорадо, чи ще в якомусь дурнячому штаті йшов сніг чи ще якась там дурниця, отож він прибув тільки вчора о першій ночі. І от у такий несусвітенний час він дзвонить Мюрієл по телефону звідкілясь із Лонг-Айленду і просить її приїхати до якогось готелю, щоб вони могли побалакати.- Свашка драматично здригнулася.- Ви ж знаєте Мюрієл. Вона така добра дівчина, що всяк має з неї користь. Саме це мене й уражає. Добрим людям їхня доброта завжди вилазить боком... Так от, вона вдягається, ловить таксі, їде в той жахливий готель і розмовляє з ним у вестибюлі до за чверть п'ятої ранку. [185]
Свашка пустила свій букет гарденій якраз настільки, щоб підвести над колінами стиснуті в кулаки руки.
- Ой, яка я люта! - вигукнула вона.
- В який готель? - спитав я свашку.- Ви часом не знаєте?
Я силкувався спитати це якомога байдужішим тоном, так наче готельним бізнесом займався мій батько і я виявив природний для сина інтерес: де ж, мовляв, зупиняються люди, що приїхали до Нью-Йорка? Насправді моє запитання було майже позбавлене сенсу. Властиво кажучи, я просто думав уголос. Мене цікавив той факт, що мій брат призначив нареченій побачення у вестибюлі готелю, а не в своїй порожній, ніким не зайнятій квартирі. Високоморальні міркування, якими керувався мій брат, були аж ніяк не чужі його вдачі, але все ж таки це мене трохи зацікавило.
- Я не знаю, в який готель,- роздратовано відповіла свашка.- Просто в якийсь там готель.- Вона пильно подивилася на мене і спитала.- А що хіба? Ви його приятель?
В її очах з'явилася погроза. Вона, здавалося, уособлю-• вала жіночу юрбу, і якби народилася раніше й мала нагоду, то взяла б у руки плетиво й сіла на зручному для спостереження місці біля гільйотини. Протягом усього свого життя я страшенно боявся будь-якого натовпу.
- Ми приятелювали в дитинстві,- відповів я не дуже
доладно.
- Вам неабияк пощастило!
- Ну ж бо, ну! - озвався її чоловік.
- Даруй мені,- сказала йому свашка, звертаючись, проте, до всіх нас.- Зваж однак, що ти не був у тій кімнаті й не бачив, як бідолашна дитина цілісіньку годину ридала так, що, здавалося, вона виплаче собі очі. Це було не дуже веселе видовище. Буває так, що наречений відкладав вінчання, застудившися або ще з якоїсь причини. Але ж це робиться не в найостаннішу хвилину. Я маю на увазі ось що: не можна ставити у збіса незручне становище здоровий гурт цілком порядних людей і розбивати дівчині серце! Якщо він передумав, чому б йому не написати про це заздалегідь і порвати стосунки принаймні як личить джентльменові? Чому, заради всього святого, не запобігти скандалові?
- Твоя правда, але ти не хвилюйся. Тільки не хвилюйся,- мовив її чоловік.
В голосі його ще вчувалося хихотіння, але тон був дещо
напружений.
- Я кажу цілком серйозно! Чому він не написав їй [186] усю правду, як належить мужчині, й не запобіг цій трагедії? - Вона рвучко повернулася до мене.- А ви часом не знаєте, де він? - запитала вона, і в голосі її зазвучали металеві нотки.- Якщо ви товаришували з дитинства, то вам, мабуть, відомо...
- Я прибув у Нью-Йорк лише дві години тому,- відповів я знервовано. Тепер не тільки свашка, але також її чоловік і місіс Сілсберн пильно дивилися на мене.- Я не мав навіть нагоди подзвонити по телефону.
Цієї миті, наскільки я пригадую, мене знову пойняв приступ кашлю. Був він зовсім невдаваний, але, мушу визнати, я не робив ніяких спроб вгамувати його або скоротити.
Читать дальше