Михайло Коцюбинський - Ялинка

Доря ображено чмихнув i пiдняв вгору бiластi чубки.

- Їй-богу, сам бачив… А Козероговi пару влiпили.

- Що се за Козерiг?

- Там один в нас… Дорька Сосновський…

- Вiце-губернаторський син?

- Ми його добре сьогоднi нам'яли. Аж кров носом пiшла…

Карпо Петрович почув холодок пiд мундиром. Такий знайомий i неприємний, з яким завжди стрiчав начальство.

- Дорь-ка! - крикнув вiн строго. - Руш менi тiльки ще хоч разок - я тобi дам!..

Фу-ти, ну-ти, господи боже… вiце-губернаторський син…

Вiн пiдняв палець в важкому перснi i накивав.

Сусанна унесла лампу i присунула страву. Чоловiк не дивився на неї, ще скований здивованням й жахом.

Масна пляма виразно зачорнiла при свiтлi на новенькiм сукнi мундира.

- Їж… прохолоне… - нагадала йому Сусанна.

Вiн почав їсти хтиво i неохайне, бризкав соусом на скатерть i жвякав ротом, а на губах у нього, блискучих й червоних, грала легка усмiшка. Вiн був задоволений врештi. Те, що його хлопець звався так само, як i вiце-губернаторський син, що вони разом учились i що Доря зважився бити таке паненя, - сповняло його радiсним подивом. От хоч би й вiн, Карпо Петрович. Вiн носив бiлi погони i шашку, як офiцер… Його боялись, бо мiг зробити людям багато лиха… А проте мусив витягатися в струнку та козиряти тому шмаркачевi через те тiльки, що був сином його начальства. Який був вiя щасливий, коли йому вдалось одного разу пiдсадити паничика того у фаетон, а от його Доря… Хе-хе!..

Сусанна тим часом таємничо щось прикривала в кутку на канапi та тривожно поглядала на дверi, за якими бубонiв Доря уроки.

- Чого ти смiєшся?

Вiн пошепки розказав їй, що чув од Дорi, i обоє довго осмiхались до себе очима.

- Хе-хе!

- Хi-хi!

- Завтра наш Доря кiнчав десятий рiк… - мрiйно обiзвалась Сусанна, одкривши зiпсованi зуби, i одiгнула рiжок подушки, звiдки щось заблищало.

- Покажи, Сузя… що там таке? Карпо Петрович пiднявся з-за столу, похитався на блискучих од лаку чоботях i пiдiйшов до канапи.

- Цс… - писнула слабо Сусанна, колихнувши важкими грудьми, i всiм м'яким тiлом, як тiстом, що вилiзло з дiжi, навалилася на подушку.

- Потому покажу… А ти що йому подаруєш?

Карпо Петрович ляснув у пальцi. Фу-ти, ну-ти! Його низьке чоло, що забiгало у заросль волосся, як мiлке плесо у лози, покрили зморшки. Вiн одкрив рота i трохи подумав.

- Я…

Але Сусанна полохливо замахала на нього руками. Ще Доря почує!

Доря їм заважав. Вони хотiли, щоб вiн швидше йшов спати.

За дверима чулось шелестiння сторiнок, ляпання книжкою в стiл i сердите бурчання.

- Чого ти там, Дорик?

Вiн став на порозi, з чорнилом на лобi й на пальцях, i кисло пхинькнув:

- Задачi не можу рiшити.

- Фу-ти, ну-ти! От яке горе… А подай-но сюди задачу, подивимось, що се за звiр.

Карпо Петрович потирав руки, як добродушний ведмiдь перед уликом меду.

Вiдставив далеко книжку i читав, наче рапорт:

- Троє купцiв подiлитися мали… Ти уяви собi троє купцiв, наприклад - наш Сруль, Iцько i Пiнька… Здається не трудно… Другий мав грошей два рази бiльше, нiж перший… Розумiєш, як перший, а третiй стiльки, як тi два разом.,. Значить, Пiнька мав стiльки, як Сруль та Iцько. Ну, зрозумiв? Се ж дуже просто.

Але Карпо Петрович i сам не вiрив, що це так просто. Вiн плутав, кричав на Дорю, тицяв грубим пальцем в задачник, наче хтiв роздушити всiх трьох купцiв, i врештi так впрiв, що Дорi неприємно було дивитись на ряснi крапельки поту на чолi в батька.

- Iдiотська задача! Чого вас там вчать! Вiн з злiстю одкинув од себе задачник i пiднявся сердитий та збентежений вкрай.

- Як вони мучать бiдних дiтей!.. - обурилась палко Сусанна, теж од напруження мокра пiд хмарою пишних муслiнiв.

Але Доря раптом блимнув очима, вдарив себе олiвцем в лоб i в двi хвилини задовольнив купцiв.

- Теж арихметик! - напалась на чоловiка Сусанна. - Не мiг роздiлити кiлька рублiв…

I обняла щасливим оком сiру фiгуру сина, чужу неначе в довгих, аж до пiдлоги, штанах.

- "Арихметик"!.. Мовчала б, коли сказати не вмiєш! - буркнув сердито Карпо Петрович. - У мене свої задачi… Побула б хоч раз на дiжурствi.

Вiн навiть забув у замiшаннi ляснуть по-офiцерськи чоботом в чобiт.

Вийняв з штанiв важкий портсигар, теж офiцерський, зважив його в руцi i закурив папiроску.

Зелене свiтло од лампи м'яко зливалось з рожевим, що стiкало з-пiд образа у кутку, новi гудзики на гiмназичнiй шинелi горiли, як самоцвiти, а синiй дим папiроски хвилював легко у теплiм затишку хати. Доря знову бубонiв за дверима.

Карпо Петрович зняв з етажерки шинелю i м'яв у долонi сукно.

- Матерiал добрий, здається… i пошив непогано… Вiн любовно погладив шинелю i знову повiсив на мiсце.