Iван Франко - Борислав смiється

Так вiн приїхав до Львова i сейчас побiг до полiцiї. Слiдiв не було нiяких, вiстей нiяких. Вiн зложив сто ринських для того, хто би перший вислiдив щось певного про його сина, а може, п'ять раз бiльше роздав усяким полiцейським та потратив на утоптування комiсарiв, щоб тi докладали старання i всiх сил, щоб швидше дiзнатися дещо про сина. Його обiцянку пущено в газети, i Герман двi недiлi ще просидiв у Львовi, ждучи кождого дня, що ось-ось прибiжить пiсланець з полiцiї i зазве його до директора. Але пiсланпя як не було, так не було, i Германовi самому приходилось протоптувати туди стежку. I все задарма. Крiм найденої над ставом одежi, нiчого не було. По двох недiлях полiцiяни i комiсари сказали йому одноголосно, що тутка, в обрубi Львова, Готлiб не згиб. Але чи ж мiг Герман тим успокоїтися? Не згиб тутка, то чи не мiг згинути деiнде? А хоть i не згиб, то де ж мiг подiтися? Все те ще дужче мучило Германа. Вiн просив полiцiю розписати гончi листи за Готлiбом, а сам поїхав до Вiдня — уладжувати iнтерес.

У Вiднi ждав уже на нього з великою нетерплячкою його агент i зараз на другий день завiв його до Ван-Гехта. Два чи три днi тяглися умови та перемови, — Герман торгувався уперто, i бельгiєць, котрого ожидания та надiї зразу так високо грали, мусив пiд тиском сухих, чисто дiлових, жидiвських обрахункiв Германа хоть туго i звiльна, а все-таки подаватися. Ван-Гехт опускав з цiни, i вкiнцi оба супiрпi стали на тижневiй платi 500 ринських в протягу семи лiт, з тою вимовою, щоб Ван-Гехт за той час сам вiв фабрику, i на 5 % дивiденду з чистого зиску за спроданий церезин, вироблений в двох послiднiх роках їх контракту. Звiсна рiч, Герман не дуже з легким серцем пiдписував такий контракт i обiцював технiковi таку, нечувану в Бориславi, суму; вiн потiшався тою думкою, що чой зможе в Галичинi яким свiтом прикрутити Ван-Гехта, витягти з нього як можна бiльше, а заплатити менше. I те йому опiсля вдалось!

Фабрикувапня церезину мало розпочатись аж з новим роком. Восени мав Ван-Гехт приїхати в Галичину до Дрогобича, щоб надзирати за будовою фабрики. До того часу Герман обiцявся давати йому невеличку мiсячну плату по 100 ринських, бо зобов'язання контрактове починалось аж з новим роком.

Але, крiм того одного дiла, Герман по дорозi уладив ще друге, i далеко бiльше. Сходячися на бiржi з многими знакомими спекулянтами i капiталiстами, вiв часто заходив з ними в бесiду про бориславськi копальнi, їх багатство, про чищення воску i кошти, про вiдбут парафiну i т. д. Вiн зразу дивувався, чого ее так пильно його випитують о всi подрiбностi люди, котрi донедавна мало показували до них цiкавостi. Вiн ще бiльше здивувався, коли переконавсь, як багато деякi з них i самi знають про Борислав, про видобування i багатство його пiдземних скарбiв i про всi практики при очищуваннi i фальшуваннi церезину. Аж перегодя дiзнався вiн, що в вiденських «капiталiстичних кружках» зародилась i дозрiла думка зав'язати велику «Спiлку визискування земного воску». Зразу його не тiшила тота думка. Вiн боявся, щоб «Спiлка визискування» не стала на завадi його iнтересам, не ввiйшла з ним супiр i не-пiдорвала його багатства. Але, передумавши, вiн аж засмiявся з свого страху. Вiденськi капiталiсти, а «Спiлка» в Бориславi! Се смiшна нескладиця. Хто буде вести в Бориславi дiла «Спiлки»? Коли який-небудь вiденський, загалом європейський чоловiк, а не галицький жид, — то загибель «Спiлки» неминуча, i то загибель в дуже короткiм часi. Не так був зложений i не так шитий Борислав в тiм часi, щоб європейський продприємець з напiвпрямим поступуванням, з напiввiдповiдними поняттями о фабрикацiї, без вiчних брудних жидiвських крутарств та шахрайств, без фальшування, без ошуки на робiтниках, надзорцях i всiх, кого тiльки можна було ошукати, — щоб, кажу, такий чоловiк мiг удержатися в Бориславi. Правда, i європейськi фабриканти-предприємцi не дуже сторонять вiд усiх тих гарних жидiвських прикмет, не дуже чистими руками фабрикують, але все-таки до такої степенi брудноти та безвстидного, рабiвницького (вже не легального, як на Заходi) визискування не доходять. При тiм же, в Європi привикли бiльше до порядку, до систематичностi, до докладної бухгалтерiї, а в Бориславi тодi тi привички були ще слабi i далеко не загальнi. Бiльша часть предприємцiв вела свої дiла якось по-злодiйськи, без порядку, щоб тiльки вiд робiтника видавити якнайбiльше, обiрвати йому, що дасться, з платнi, а й те, як можна, то й зараз витуманити вiд нього назад. Тому-то понятно, що при тащи роботi європейськi предприємцi, особливо систематичнi i до пунктуальностi привиклi нiмцi, не могли в Бориславi устоятися.