Іван Франко - Украдене щастя

Вiйт (сiдає на ослонi плечима до столу, Жандарм на лавi, присяжний i селянин стоять i роззираються по хатi). Гм, так собi. Маємо до вас маленьку справу.

Микола. До мене? А то що такого?

Вiйт. Ви вчора сказали пану шандаревi, що були вночi в коршмi на Купiннi?

Микола. Та був. Не в коршмi, а пiд коршмою.

Вiйт. I пiзно вночi?

Микола. Та пiзно. Вже за мною, бачу, нiхто не їхав.

Вiйт. Ви приїхали додому закровавлений?

Микола. Та… та… так.

Жандарм. Що? Ви й додому закровавлений приїхали? Я сього вiд вас не чув. Господине, правда се?

Анна. Та правда. Я сама його обмила.

Жандарм. О, сс важна рiч. (Пише в книжечцi.) А ви ж сказали, що в лiсi скалiчились, ще як латри брали. Значить, ви й до мiста їхали закровавлений i з мiста вертали у кровi?

Вiйт. Вiн вам так казав? Ну, се неправда. Вiн у мiстi був здоровiсiнький i зовсiм чистий. Я прецiнь його сам бачив на жупi.

Микола. Скажiть же всю правду, пане вiйте!

Вiйт. Яку всю правду?

Микола. Адже ж се ви самi мене так покровавили. Жандарм (схапується). Що, що, що?

Вiйт. Брешеш, Миколо. То правда, що ми троха з тобою перемовилися за тi полiна, але покровавити тебе я анi гадки не мав.

Микола. Я маю на те свiдкiв. Я навмисне не змивав кровi з себе i додому так приїхав, щоби вас до суду завдати.

Вiйт. Ха, ха, ха! Мене! До суду!

Жандарм. Яких маєте свiдкiв?

Микола. Та от кум Бабич i кум Калинич також там були, то можуть посвiдчити.

Бабич (шкробаеться в голову). Та бути я був, то нема що казати; але того я не бачив, аби вас кум начальник покровавив. Ударив вас поза вуха, то правда, але \. щоби вас отак подряпав, то я того не можу посвiдчити.

Селянин. I я також не можу.

Жандарм. Миколо Задорожний, я вас арештую.(Видобуває з торби залiзнi ланцюжки з наручниками.) Давайте сюди руки i не думайте опиратися, бо вам гiрше буде.

Анна. Ой горечко моє!

Микола. Арештуєте? Мене? За що?

Жандарм. Ви самi, певно, лiпше знаєте за що. Вчорашньої ночi на Купiнню в коршмi всiх жидiв вирiзано.

Микола. Ой господи! То я би мав у тiм бути?

Жандарм. Я не знаю. Дай боже, щоби нi. Але скажить свамi, чи против вас усе не свiдчить? Коли ви невиннi, то не маете чого боятися, на судi ваша правда покажеться. Але я мушу своє зробити. Давайте руки!

Микола. Бог видить мою душу. Я невинний. Робiть зi мною, що хочете. (Подає руки, Жандарм заковує його.)

Жандарм. Так, то розумно. А тепер скажiть менi, де тi чоботи, що ви вчора мали на собi?

Микола. А онде стоять у запiчку.

Жандарм. Присяжний, подайте їх сюди!

Присяжний подає, вiйт i Жандарм оглядають їх до вiкна.

Є! Ось кровi

Вiйт. I ось тут є!

Жандарм. То сумно. Вiдложiть набiк!

Микола. То з мене кров, як я їхав. Жандарм. Се вже будете в судi толкувати, се до нас не належить. Ви мали з собою сокиру? Де вона?

Микола. Он пiд лавою. Жандарм. Присяжний, подай її сюди!

Присяжний подає, Жандарм i вiйт оглядають.

Є й тут кров. Ось на топорищу. В i й т. I ось на обусi. I ось на лезi. Жандарм. Вiдложiть набiк! А тепер покажiть кожух!

Оглядають кожух.

Є й тут. Вiдложiть набiк. (Iде до постелi i шукає пiд подушками в соломi. До Анни.) Створiть скриню!

Анна весь той час стояла мов остовпiла, не рушається з мiсця, тiльки глядить на нього.

Жандарм. Чуєте, жiнко, створiть скриню! (Коли вона не рушається, вiн виймає їй iз-за пояса ключ, вiдчиняє скриню i разом з вiйтом починають перешукувати все.) Ну, тут нема нiчого. Пане вiйте, присяжний i ви, свiдки, iдiть з ним i перешукайте все обiйстя, шопу, комору, стодолу, всякi скритки! А я тут переслухаю господиню.

Вiйт. Ну, Миколо, ходи з нами!

Микола. Господи, ти знаєш, за що на мене такий тяжкий хрест посилаєш, нехай буде твоя воля! (Виходить, за ним вiйт, присяжний i селянин.)

Жандарм i Анна.

Жандарм (по їх вiдходi хвилю мовчить, стоячи недвижно серед хати напротив Анни, яка стоїть коло вигаслої печi. Вiдтак вiн випростовується i пiдносить голову. Остро.) Анно!

Анна пiдводить голову, глядить на нього з невистазаною тривогою i опускає очi.

Жандарм. Сюда ходи!

Анна пiдходить до нього i зупиняється.

Жандарм. Ближче, ближче! Гляди менi в очi! Просто!

Анна (силується глядiти, тремтить уся, потому кидається перед ним на колiна). Михаиле! Михаиле! Не муч мене! Не можу глядiти на тебе! Ти такий страшний!

Жандарм. Дурна! Чого тобi боятися? Для злодiїв, розбiйникiв я можу бути страшний, се моя служба. Ти не бiйся!

Анна. Але ж вiн нiчого не винен! Михаиле! Що ти наговорив на нього? Клянусь тобi, вiн не винен!

Жандарм. Хто вiн? А, твiй Микола! Ну, а може, й винен?

Анна. Нi, нi, нi! Нiколи! Вiн такий добрий, вiн хробака дармо не розтопче, не то щоб чоловiка вбив!