Іван Франко - Iз секретiв поетичної творчостi

"Ще характернiшi ось якi три примiри. Хтось читає голосно книжку, та його думки, зверненi чимсь на iнший предмет, займаються тим постороннiм предметом. Та проте вiн читає добре, вiдповiдно виголошує речення, перевертає картки, одним словом, виконує дiяльнiсть, майже незрозумiлу без повної iнтелiгентної свiдомостi. Коректор перечитує статтю, а рiвночасно розмовляє зi своїм сусiдом; та проте серед живої розмови вiн поправляє друкарську помилку, поповнює пропуски, значить, мусить при тiм мати почуття того, де тут зложено вiрно, а де нi. Один член англiйської "Society for Psychical Research" (Товариство для психологiчних дослiдiв) через велику вправу дiйшов до того, що може рiвночасно провадити оживлену дебату i сумувати великi ряди цифр. Всi тi факти доказують, що є в нас не тiльки якась несвiдома iнтелiгенцiя, але також несвiдома пам'ять або, краще, вiдомiсть i пригадування поза обсягом нашої свiдомостi. А що оба тi елементи становлять iстоту психiчної особи, то се значить, що в кождiм осiбнику є також друге, несвiдоме "я".

Отсю подвiйну свiдомiсть називає Дессуар дуже влучно "верхньою i нижньою свiдомiстю" (Ober-und Unterbewus-stsein). Те, що в звичайнiм життi називаємо "свiдомiсть", се, по Дессуаровiй термiнологiї, є верхня свiдомiсть. Та пiд нею є глибока верства психiчного життя, що звичайно лежить в тiнi, та проте не менше важне, а для багатьох людей далеко важнiше, нiж уся, хоч i як багата дiяльнiсть верхньої верстви. Найбiльша часть того, що чоловiк зазнав в життi, найбiльша часть усiх тих сугестiй, якi називаємо вихованням i в яких чоловiк вбирає в себе здобутки многотисячлiтньої культурної працi всього людського роду, перейшовши через ясну верству верхньої свiдомостi, помалу темнiє, щезає з поверхнi, тоне в глибокiй криницi нашої душi i лежить там погребана, як золото в пiдземних жилах. Та й там, хоч неприступне для нашої свiдомостi, все те добро не перестає жити, раз у раз сильно впливає на нашi суди, на нашу дiяльнiсть i кермує нею не раз далеко сильнiше вiд усiх контраргументiв нашого розуму. Отеє е та нижня свiдомiсть, те гнiздо "пересудiв" i "упереджень", неясних поривiв, симпатiй i антипатiй. Вони для нас неяснi власне для того, що їх основи скритi вiд нашої свiдомостi.

Та буває й так, що поодинокi моменти з тої нижньої верстви раптом вискакують на ясне свiтло свiдомостi. Великий закон непропащої сили має i в психологiї певне значення; що раз напечатано в комiрках нашої мiзкової матерiї, се лишається нам на цiле життя, тiльки що не все те може чоловiк пiсля своєї вподоби мати на свої послуги, а не раз треба якихось особливих обставин, щоби давно затертi враження прикликати знов до життя. Проф. Бенедикт приводить ось який цiкавий факт: "В початку нашого вiку захорувала над Рейном стара служниця i почала в гарячцi рецитувати цiлi уступи з Бiблiї по-гебрейськи i коментарiй до них по-арамейськи. Розумiється, люди, що привикли вiрити в чудеса, почали й тут бачити чудо i дякувати богу, що сподобив їх бачити його. Бо вiдки ж би ся зовсiм неписьменна жiнка могла набратися знання гебрейської мови, якби сам бог не пiддав їх? Та лiкар почав дошукуватися джерела i вiдкрив, що ся служниця перед кiлькома роками служила в одного пастора. Сей мав звичай уночi в своїй кiмнатi читати голосно святе письмо в оригiналi з арамейським коментарем. Служниця ночувала зараз за стiною в кухнi i чула все, i хоча не розумiла анi слова, то все-таки тi слова вбились їй у тяму i довгi лiта лежали в нижнiй свiдомостi, немов виритi на плитi фонографа, поки в гарячковiй делiрiї не виплили наверх". Розумiється, що тi враження, засипанi в нижнiй свiдомостi, найлегше виходять наверх тодi, коли верства верхньої свiдомостi щезне чи то хвилево, у снi, чи назавсiгди, в тяжкiй хоробi. От тим-то в снах так часто виринають давно забутi подiї з нашої молодостi, що довгi роки, довгi десятки рокiв дрiмали пiд верствою пiзнiших вражень, якi тим часом проходили через верхню свiдомiсть i засипали, покривали їх.

Сказавши по правдi, є се наше велике щастя, коли маємо ту здiбнiсть, що на якiмсь часi всi нашi враження тонуть у сутiнь забуття. Подумаймо лише, що всякий бiль, коли б раз у раз стояв на поверхнi нашої свiдомостi, зробився б вкiнцi таким нестерпним, що довiв би нас до самовбiйства. Та так само й усяке порядне думання, всяка духова праця була б майже зовсiм неможливою, коли б всi нашi досвiди i все знання рiвночасно i рiвномiрно товпилося в нашiй свiдомостi. При душевних хоробах таких, як манiя i острий шал, ми бачимо, як надмiр вражень робить неможливим усяке органiчне думання. Ся велика ресорпцiйна сила нижньої свiдомостi має, зрештою, не тiльки сю негативну користь; вона має також величезне позитивне значення, бо робить сю нижню свiдомiсть величезним, невичерпаним магазином думок i почувань, багатим шпихлiром, котрого засiки при корисних обставинах можуть вiдчинитися i видати з себе скарби, про якi їх щасливий властитель не раз i сам не знав нiчогiсiнько. Майже кождий чоловiк має в собi величезне багатство iдей i почувань, хоча мало хто може i вмiє користуватися ними. Бо все, що чоловiк у своєму життi думав i читав, що ворушилось у його душi i розбуджувало його чуття, все те не пропадає, а робиться тривким, хоч звичайно скритим набутком його душi.