У недiлю не гуляла -
На шовк заробляла
Та хустину вишивала…
До таких силомiць зчеплених асоцiацiй у Шевченка треба залiчити чимало його улюблених зворотiв, як ось: "недоля жартує", "пекло смiється", "нiч стрепенулась", "лихо смiється", "закрий, серце, очi", "лихо танцювало", "журба в шинку мед-горiлку поставцем кружала", "шляхта кров'ю упилася" i т. д. Се, очевидно, не припадкове явище, поет навмисне завдає трудностi нашiй уявi, щоби розбурхати її, викликати в душi те саме занепокоєння, напруження, ту саму непевнiсть та тривогу, яка змальована в його вiршах. Пориваючи нашу уяву вiд звичайних до незвичайних асоцiацiй, вiн осягає один з наймогутнiших способiв поетичного малювання - контраст. Що чинить маляр, кладучи на малюнку близько одну коло другої двi плями рiзних кольорiв, що стоять далеко один вiд одного в шкалi барв, те саме осягає поет, шарпаючи в вiдповiднiм мiсцi нашу уяву вiд звичайного асоцiацiйного ряду до незвичайного або просто супротилежного. Се дiється особливо в тих творах, де темою є мiшанi чуття, драматичнi ситуацiї, сильнi людськi афекти та пристрастi. Зовсiм iнакше в малюнках iдилiчних, спокiйних, нескомплiкованих ситуацiй, однорiдних - усе одно, веселих чи сумних настроїв. Тут поет несвiдомо держиться Штейнталевого правила, тобто добирає таких асоцiацiй, якi б заспокоювали, заколисували уяву, а радше - дає вираз тiльки тим асоцiацiям, що самi, без нiякого напруження напливають в його власнiй успокоєнiй уявi. Чудовий взiрець такого малюнка дав нам Шевченко в своїм вiршi "Вечiр на Українi". Вся та вiрша - немов моментальна фотографiя настрою поетової душi, викликаного образом тихого весняного українського вечора.
Садок вишневий коло хати,
Хрущi над вишнями гудуть,
Плугатарi з плугами йдуть,
Спiвають iдучи дiвчата,
А матерi вечерять ждуть.
Як бачимо, поет без нiякої особливої прикраси, простими, майже прозаїчними словами малює образ за образом, та, придивившися ближче, бачимо також, що тi слова передають власне найлегшi асоцiацiї iдей, так що наша уява пливе вiд одного образу до другого легко, мовби той птах, що грацiозними закрутами без маху крил пливе в повiтрi все нижче i нижче. В тiй легкостi i натуральностi асоцiювання iдей лежить увесь секрет поетичної принади сеї вiршi.
Друге Штейнталеве правило дуже широке. В ньому мiститься той звiсний факт, що нам зовсiм легко проговорити "Отченаш" вiд початку до кiнця, але дуже трудно вiд кiнця до початку. На сьому правилi полягають усякi мнемотехнiчнi штуки, напр., подавання граматичних виїмкiв, уложених в вiршi (panis, piscis, crinis, finis i т. д.). Та на ньому полягає й те, що називаємо поетичною градацiєю. Поет веде нас натуральним шляхом асоцiацiї iдеї вiд частi до цiлостi, сю цiлiсть показує знов як часть бiльшої цiлостi i так пiднiмає нас, неначе по ступнях, щораз вище, щоб показати нашiй уявi широкий кругозiр. Отеє й є секрет сильного впливу, який роблять на нас початковi вiршi Шевченкового "Заповiту":
Як умру, то поховайте
Мене на могилi,
Серед степу широкого,
На Вкраїнi милiй.
Вже слово "поховайте" будить в нашiй уявi образ гробу; одним замахом поет показує нам сей грiб як частину бiльшої цiлостi - високої могили; знов один замах, i ся могила являється одною точкою в бiльшiй цiлостi - безмежнiм степу; ще один крок, i перед нашим духовим оком уся Україна, огрiта великою любов'ю поета.
Прикладiв такої градацiї дуже багато у Шевченка i у всiх поетiв, i я не буду їх тут нагромаджувати. Зате я вкажу приклади iншої градацiї, доконаної на пiдставi сього самого правила, тiльки в зовсiм противнiм порядку. Часто, щоб осягнути надзвичайний ефект, збудити напруження нашої уваги, поет поступає противно, веде нас вiд цiлостi до частi, вiдси до ще меншої частi i так далi, аж до якоїсь дрiбної точки, в котрiй, власне, чи природно, чи тiльки переносно лежить уся вага його твору. Є се так названий з французької пуант (pointe), так сказати, вiстря, яким кiнчиться твiр. Вживання i надуживання сього ефекту характеризує звичайно поезiю в добi переситу i перерафiнування, та було б несправедливо заборонювати поетам взагалi сього риторичного способу. Ми стрiчаємо його в народних пiснях, хоч рiдко стрiчаємо i в нашого Шевченка, котрому, певно, нiхто не закине нагiнки за пустими риторичними ефектами. Наведу тут тiльки один приклад сього роду з Шевченкової поезiї, в вiршi "Хустина" (Кобзарь, I, 179 - 180):
Iде вiйсько, iде й друге,
А за третiм стиха -
Везуть труну мальовану,
Китайкою криту.
А за нею з старшиною
Iде в чорнiй свитi
Сам полковник компанiйський,
Читать дальше