Леся Українка - Камінний господар

Д р у г и й л и ц а р

(пiдходить до Анни i вклоняється, запрошуючи до танцю)

Тепер моя черга.

А н н а

(складає долонi)

Сеньйоре, пробi!

Д р у г и й л и ц а р

Я пiдожду. Але черга за мною?

А н н а

Звичайно.

(Встає i, замiшавшись межи гостями, зникає, потiм з'являється в дворику, вийшовши долiшнiми сходами).

Донна Анна надходигь до альтанки. "Чорне домiно" вибiгає звiдти швидко, але без шелесту, i ховається в кущах. Анна падає в знесиллi на широкий ослiн в альтанцi.

Д о н Ж у а н

(наближається до неї)

Се ви тут? Вибачайте, вам недобре?

А н н а

(сiла рiвнiше)

Нi, просто втомлена.

Д о н Ж у а н

Iти на гору?

А н н а

Як?.. А!.. Мiж iншим, я найбiльш втомилась вiд безконечних дотепiв сей вечiр.

Д о н Ж у а н

Я в думцi мав не дотеп.

А н н а

Що ж iнакше?

Д о н Ж у а н

Я думав: що могло примусить вас нагiрної в'язницi домагатись?

А н н а

В'язницi? Я гадаю, просто замку, а замки завжди на горi стоять, бо так величнiше i неприступнiш.

Д о н Ж у а н

Я дуже поважаю неприступнiсть, як їй пiдвалиною не камiння, а щось живе.

А н н а

Стояти на живому нiщо не може, бо схибнеться хутко.

Для гордої i владної душi життя i воля - на горi високiй.

Дон Ж у а н

Нi, донно Анно, там немає волi.

З нагiрного шпиля людинi видко простори вiльнi, та вона сама прикована до площинки малої, бо леда крок - i зiрветься в безодню.

А н н а

(в задумi)

То де ж є в свiтi тая справжня воля?..

Невже вона в такiм життi, як ваше?

Адже мiж людьми ви, мов дикий звiр межи мисливцями на полюваннi, - лиш маска вас боронить.

Д о н Ж у а н

Полювання взаємне межи нами. Що ж до маски - се тiльки хитрощi мисливськi. Зараз

її не буде.

(Скидає маску i сiдає коло Анни).

Вiрте, донно Анно: той тiльки вiльний вiд громадських пут, кого громада кине геть вiд себе, а я її до того сам примусив.

Ви бачили такого, хто, йдучи за щирим голосом свойого серця, нiколи б не питав: "Що скажуть люди?"

Дивiться, - я такий. I тим сей свiт не був менi темницею нiколи.

Легенькою фелюкою злiтав я простор морей, як перелiтна птиця, пiзнав красу далеких берегiв i краю ще не знаного принаду.

При свiтлi волi всi краї хорошi, всi води гiднi вiдбивати небо, усi гаї подiбнi до едему!

А н н а

(стиха)

Так… се життя!

Пауза.

Нагорi знов музика й танцi.

Д о н Ж у а н

Як дивно! знов музика.

А н н а

Що ж дивного?

Д о н Ж у а н

Чому, коли вмирає старе i горем бите, всi ридають?

А тут - ховають волю молоду, i всi танцюють…

А н н а

Але й ви,сеньйоре, теж танцювали.

Д о н Ж у а н

0, якби ви знали, що думав я тодi!

А н н а

А що?

Д о н Ж у а н

Я думав:

"Коли б, не випускаючи з обiймiв,

її помчати просто на коня та й до Кадiкса!"

А н н а

(встає)

Чи не забагато ви дозволяєте собi, сеньйоре?

Д о н Ж у а н

Ох, донно Анно, та невже потрiбнi i вам отi мiзернi огорожi, що нiбито обороняти мають жiночу гiднiсть? Я ж бо силомiць не посягну на вашу честь, не бiйтесь.

Жiнкам не тим страшний я.

А н н а

(знов сiдає)

Дон Жуане, я не боюся вас.

Д о н Ж у а н

Я вперве чую такi слова з жiночих уст! Чи, може, ви тим собi додаєте одваги?

А н н а

Одвага ще не зрадила мене в життi нi разу.

Д о н Ж у а н

Ви й тепер в нiй певнi?

А н н а

Чому ж би нi?

Д о н Ж у а н

Скажiть менi по правдi, чи ви зазнали волi хоч на мить?

А н н а

У снi.

Д о н Ж у а н

I в мрiї?

А н н а

Так, i в мрiї теж.

Дон Ж у а н

То що ж вам не дає ту горду мрiю життям зробити? Тiльки за порiг переступiть - i цiлий свiт широкий одкриється для вас! Я вам готовий i в щастi i в нещастi помагати, хоч би вiд мене серце ви замкнули.

Для мене найдорожче - врятувати вам гордий, вiльний дух! О донно Анно, я вас шукав так довго!

А н н а

Ви шукали?

Та ви ж мене зовсiм не знали досi! .Д о н Ж у а н

Не знав я тiльки вашого iмення, не знав обличчя, але я шукав у кожному жiночому обличчi хоч вiдблиска того ясного сяйва, що променiє в ваших гордих очах.

Коли ми двоє рiзно розiйдемось, то в божiм творивi немає глузду!

А н н а

Стривайте. Не тьмарiть менi думок речами запальними. Не бракує менi одваги йти в широкий свiт.

Д о н Ж у а н

(встає i простягає їй руку)

Ходiм!

А н н а

Ще нi. Одваги тут не досить.

Д о н Ж у а н

Та що ж вас не пускає?.Сiї перли?

Чи та обручка, може?

А н н а

Се? Найменше!

(Здiймає перловий убiр з голови i кладе на ослонi, а обручку, знявши, держить на простягненiй долонi).

Ось покладiть сюди i ваш перстеник.

Д о н Ж у а н

Навiщо вiн вам?

А н н а

Не бiйтесь, не надiну.

Читать дальше