Леся Українка - Камінний господар

А вам?

Д о л о р е с

Я вже нiчого не боюся.

Чого менi жахатися про тiло, коли не побоялась я i душу вiддати, щоб за буллу заплатити?

Д о н Ж у а н

Та хто ж душею платить?

Д о л о р е с

Всi жiнки, коли вони кохають. Я щаслива, що я душею викупляю душу, не кожна жiнка має сеє щастя.

Святий отець вам душу визволяє вiд кар пекельних через те, що я взяла на себе каяться довiчно за вашi всi грiхи. В монастирi з уставом найсуворiшим я буду черницею. Обiтницю мовчання, i посту, й бичування дам я богу.

Зректися маю я всього, Жуане, i навiть - мрiй i спогадiв про вас!

Лиш пам'ятать про вашу душу буду, а власну душу занедбаю. Пiде моя душа за вас на вiчнi муки.

Прощайте.

Дон Жуан стоїть мовчки, приголомшений.

(Долорес рушає, але зараз зупиняється).

Нi, ще раз! Остатнiй раз я подивлюся ще на сiї очi!

Бо вже ж вони менi свiтить не будуть в могильнiй тьмi того, що буде зватись моїм життям… Вiзьмiте ваш портрет.

(Здiймає з себе медальйон i кладе на камiнь).

Я маю пам'ятать про вашу душу, бiльш нi про що.

Д о н Ж у а н

Але якби я вам сказав, що мить єдина щастя з вами тут, на землi, дорожча задля мене, нiж вiчний рай без вас на небесах?

Д о л о р е с

(екстатичне, як мучениця на тортурах)

Я не прошу мене не спокушати!

Сей пiвобман… коли б вiн мiг до краю се серце сторожкеє одурити!

Святая дiво! дай менi принести за нього й сюю жертву!.. О Жуане, кажiть менi, кажiть слова кохання!

Не бiйтеся, щоб я їх прийняла.

Ось вам обручка ваша.

(Здiймає i хоче подати дон Жуановi обручку, але рука знесилено падає, обручка котиться додолу).

Д о н Ж у а н

(пiдiймає обручку i надiває знову на руку Долорес)

Нi, нiколи я не вiзьму її. Носiть її або мадоннi дайте на офiру, як хочете. На сю обручку можна дивитися черницi. Ся обручка не збудить грiшних спогадiв.

Д о л о р е с

(тихо)

Се правда.

Д о н Ж у а н

А вашої я не вiддам нiкому довiку.

Д о л о р е с

Нащо вам її носити?

Д о н Ж у а н

Душа свої потреби має й звички, так само, як i тiло. Я хотiв би, щоб ви без зайвих слiв се зрозумiли.

Д о л о р е с

Пора вже йти менi… Я вам прощаю за все, що ви…

Д о н Ж у а н

Спинiться! Не тьмарiть ясного спогаду, про сю хвилину!

За що прощати? Я ж тепера бачу, що я i вам не завинив нiчого.

Адже ви через мене досягли високого, пречистого верхiв'я!

Невже мене за се прощати треба?

О нi, либонь, ви в словi помилились!

У серцi сторожкiм такеє слово вродитись не могло. Вам не потрiбнi такi слова, коли ви стали вище вiд ганьби й честi. Правда ж так, Долорес?

Д о л о р е с

Здається, слiв нiяких бiльш не треба.

(Хоче йти).

Д о н Ж у а н

Стривайте ще, Долорес… Ви в Мадрiдi одвiдали сеньйору де Мендоза?

Д о л о р е с

(спиняється)

Ви… ви… мене питаєте про неї?

Д о н Ж у а н

Я бачу, рано вам ще в монастир.

Д о л о р е с

(перемагає себе)

Я бачила її.

Д о н Ж у а н

Вона щаслива?

Д о л о р е с

Здається, я щасливiша вiд неї.

Дон Жу а н

Вона про мене не забула?

Д о л о р е с

Нi.

Д о н Ж у а н

Почiм ви знаєте?

Д о л о р е с

Я серцем чую.

Д о н Ж у а н

Се все, що хтiв я знати.

Д о л о р е с

Я вже йду.

Д о н Ж у а н

Ви не питаєте мене, навiщо менi се треба знати?

Д о л о р е с

Не питаю.

Д о н Ж у а н

I вам не тяжко се?

Д о л о р е с

Я не шукала нiколи стежки легкої. Прощайте.

Д о н Ж у а н

Прощайте. Я нiколи вас не зраджу.

Долорес закриває раптом обличчя вiдлогою i виходить з печери не оглядаючись.

Сганарель увiходить i докiрливо дивиться на дон Жуана.

Д о н Ж у а н

(скорiш до себе, нiж до слуги)

Яку я гарну вигартував душу!

С г а н а р е л ь

Чию? Свою?

Д о н Ж у а н

Ущипливе питання, хоч несвiдоме!

С г а н а р е л ь

Думаєте, пане?

Д о н Ж у а н

А ти що думаєш?

С г а н а р е л ь

Що я видав вас ковадлом i клевцем, а ще нiколи не бачив ковалем.

Д о н Ж у а н

То ще побачиш.

С г а н а р е л ь

Шкода! пропало вже!

Д о н Ж у а н

Що? де пропало?

С г а н а р е л ь

Пiшла в черницi ваша доля, пане.

Д о н Ж у а н

То ти пiдслухував?

С г а н а р е л ь

А ви й не знали?

Хто має слуги, той повинен звикнуть, що має повсякчас конфесьйонал.

Д о н Ж у а н

Але щоб так нахабно признаватись!..

С г а н а р е л ь

То треба буть слугою дон Жуана.

Мiй пан вiдомий щирiстю своєю.

Д о н Ж у а н

Ну, не плещи!.. То тiнь моя пiшла, зовсiм не доля. Доля жде в Мадрiдi.

Сiдлай лиш коней. Ми тепер поїдем ту долю добувати. Швидше! Миттю!

Сганарель виходить. Дон Жуан бере шпагу до рук i проводить рукою по лезi, пробуючи її гострiсть, при тому всмiхається.