Іван Нечуй-Левицький - Причепа

- Тільки хто його поїде шукати того місця? - питав Яким трохи перегодя. - Раз я зрушив з місця, та й не на добро…

- Тобі б тільки лежати та байдики бити. Як не поїдеш сам шукати місця, то я сама поїду…

Зося так і зробила, як казала: поїхала до батька, а там розвідала, розпиталась поміж знайомими і… таки напитала місце управителя в одного пана.

І знов потягла Зося чоловіка по світу, а він волікся за нею, не почуваючи в собі спроможності, щоб не послухати її. Місце управительське, або економське, буває й корисне, але дуже небезпечне. Пани міняють економів, як хазяїни - наймитів, бо панське добро чогось любить переполовинюватись і переходити в руки управительські.

І знов зажили Лемішковські в гаразді, хоч і не на своєму грунті, не на своїй оселі.

Знов Зося літала баскими кіньми, вбиралася в гарні сукні, вбирала дітей, як ляльок, не мала ні в чому недогоди й недостачі. Ні одного діла не робив Яким, не порадившись із Зосею. Вона ж давала йому лиху пораду, як зручніше користуватись чужим добром… Швидко зауважив Яким, що ступив знов на стежку дуже небезпечну… Трохи не щороку тинявся він по економіях, переходив він з місця на місце. Траплялось і добре, траплялось і погано. Раз просиділи Лемішковські довго на бурку, без місця, прожили, що нажили, й збідніли. Яким мусив на той час зайняти непоказне місце економа в Тхорівці, навіть в небагатого пана, в бідній економії. Отут же його і знайшов Ясь Серединський серед бідної обстави.

Після веселого життя в великому місті Зосі було дуже важко жити в Тхорівці. На економії було не погано жити. І на поживок було добре: харч була довільня. Був там і розкішний сад, та не було там того, чим живе і тішить себе вдача польської панії; життя там було нудне й дуже нудне для Зосі. До міста було далеченько; кругом по околиці товариство було не багате. Зося мусила найняти для своєї дочки гувернантку, носату немолоду панну Теодозю. З нею тільки Зося тішила себе розмовою про Варшаву, про гуляння, про бали, про котрі розказувала Теодозя, само по собі пополовині з неправдою та власним підмалюванням і вигадками.

В своєму безталанні Зося винувала одного Якима, гризла йому голову, настиралась, докоряла за його недбайність, за лінивство. Яким слухав й вже не виправдувавсь і не огризавсь, опустив руки і став попихачем у своєї жінки.

Візит такого значного пана, як Ясь Серединський, нового управителя всього княжого добра, несказанно стривожив і звеселив Зоcю. Новий багатий сусіда, дуже гарний з лиця, ще молодий, сам приїхав до Лемішковських і запрошував до себе. Одним тільки зоставалась Зося невдоволена: молода управительша не приїхала до неї з візитом.

- Якиме! їдь ти сам з візитом до Серединських. Я не поїду, доки його жінка не одвідає мене. Вона більша пані, ніж я.

- Чого я поїду? - насміливсь Яким говорити.

- А ти, певно, хочеш, щоб я заниділа отут, в цій поганій Тхорівці, без порядного товариства, без людей! Покарав мене господь таким чоловіком! І не знаю, коли я тебе хоч трохи обтешу, вивчу!

- Покарав мене господь такою жінкою! - трохи не зірвалось в Якима з язика; одначе він прикусив язик і мусив їхати до Серединських. Сама Зося натягла на його фрак, причепурила його і трохи не випхнула з хати.

Серединські привітно й ласкаво прийняли Лемішковського. Ганя прохала через Якима Зосю в гості і сама обіцяла прибути до їх. Згодом трохи вона сама поїхала в Тхорівку якось в великий піст і просила Зосю і панну Теодозю бувати в неї у гостях без церемонії, по-сусідській.

Настали великодні святки. Ганя сподівалась в гості Лемішковських; одначе минув третій і четвертий день, а їх не було.

- Щось дуже гордовиті наші нові знайомі! - промовляла Ганя до Яся. - Не їдуть до нас у гості. Недурно вони говорили з тобою все про князів та про Париж.

Весна надворі стояла рання; дні були чудові, тихі, сонячні. Княжий сад подекуди вкрився бростю, навіть зеленим листом, наче пухом, а над ним ніби плавали золоті вершечки дворця. Квартира Серединських стояла на взгір'ї серед саду, що був одгорожений од княжого тільки невеличкими зелено помальованими штахетами. Князів садовник-німець піклувався і коло управительського саду. З княжого парку в управительський сад можна було ввійти через легесенькі ворітечка з точених кілочків, гарні, як цяцька.

- Пані! - крикнула наймичка до Гані якось уранці п'ятого дня великодних свят. - До нас йде в гості князь з княгинею і з тою панею, що оце гостює в їх… От подивіться в вікно, коли не вони! Бо за собою тягнуть такі хвости, що я ще таких ізроду не бачила!