Іван Нечуй-Левицький - Причепа

- Грай козачка! - гукнув суддя на музик.

Музики вчесали козачка.

Повний, огрядний суддя, потягши за собою Якима, пустився козачка, розстебнувши жилетку. Яким, узявшись у боки, пішов у танець проти його. Всі панни, всі погоничі збіглись дивитись на їх. Невважаючи на свою тілистість й огрядність, суддя садив гопака так легенько, пускавсь навприсідки так штучно, ніби щирий сільський парубок, аж всі погоничі здивувались. Яким, гарний та рівний, приймав незвичайно штучні пози. Зося милувалась ним, слідком водила очима за його легкими скоками.

Червоний вогонь багаття освічував ту картину збоку, а місяць кидав ясний світ зверху. На долині було видко, як удень. Швидко до козачка поприставало багато паничів, та ніхто не зумів зрівнятись із суддею та з Якимом.

- Я потанцюю краще, як ви, пане! - обізвався наймит Леміщин, Тарас.

- А йди порівняємось! - гукнув суддя, - побачимо, чий батько дужчий!

Парубок, в одній білій сорочці, підперезаний червоним поясом, в брилі і в простих важких чоботях, пустився, як та птиця, по траві. В швидких рухах його ніг чоботища здавались легесенькими паничівськими чобітками, його широкі рукави здавались крилами, що носили його, кидали ним, мов кулею, на всі боки. Суддя виробляв дрібушки, - Тарас йшов ще дрібніше. Його ноги й руки тремтіли, як лист на дереві. Суддя пускавсь навприсідки, - Тарас розганявся і здалеки падав птицею йому просто під самі ноги й одскакував в одну мить на добрий козацький сажень. Суддя скинув з себе сіртук, потім і жилетку і все не переставав танцювати, одначе знемігся і впав знесилений на траву. А Тарас літав сам і гукав до Якима.

Яким виступив до його. Не раз і не два, ще хлопцями, вони вибивали на полі гопака та тропака. Тарас очевидячки зрадів, ставши в танцях з вартим себе танцюристою, свиснув, гукнув і ніби почутив нову силу в ногах. То гнались вони навперемінки один за одним, то сміялись і глузували, дриґаючи й махаючи ногами, то хапались за руки і перекручувались через голови, вивертались, то, зачепившись правими ногами, передками чобіт, летіли на лівих ногах, розмахуючи руками. Наймити підкидали сухого хмизу в багаття. Полум'я палало, і Тарас з Якимом, здавалося, плавали в червоних хвилях світа. Всі стояли навкруги і дивились, як на дивовижу. Місяць з неба щедро лив ясний світ на сугорби, на гаї й шпилі, котрі ніби дивились на танець наймита і на танець Якима, доки вся громада не крикнула: «гарно! браво!» і не заплескала в долоні. Сам суддя почастував Тараса двома чарками горілки.

І знов почались пісні з музиками, тільки вже деякі голоси дуже хрипіли й різнили. Суддя з якимсь столоначальником духовного правлення вили вже навіть вовчими голосами і, побравшись у боки, пританцьовували до дам. Панни почали вже одхилятись набік. Столоначальник, з доброго дива, розігнався і плигнув через багаття; суддя полетів за ним. Яким скочив слідком за суддею, а там далі згодом почали плигати паничі. Всі реготались, а панни втікали і сідали на повозки з позапряганими кіньми. Пішла по руках остання чарка і остання пісня: «Час додому, час!» В останній раз вона розляглася луною по сонних горах. Наймити загасили багаття. Матері понесли й повели за руки сонних дітей до повозок. Увесь поїзд рушив у дорогу, а позаду зосталася тиха долина, залита мертвим світом місяця. Одні дуби, та липи, та ясний місяць тільки дивились на місце шумливої гулянки городян. Зося цілу дорогу згадувала про танці Якима й Тараса і дивувалась, де набралось стільки жвавості, спритності в тому неповертайлові та непроворному Тарасові!..

- Чи надовго ж оце стане тобі, Зосю, цієї гулянки? - опитав Яким жінки в жарти.

Та надаремно питав її чоловік. Зосі вже було не до гулянки. Леміщиха лагодила все до родива. Баба повитуха вже днювала й ночувала в Лемішок.

Другий день одначе був не такий веселий для Зосі. Коні були взяті без згоди старого Лемішки, котрий на той час ходив десь до сусіди.

- Де це коні? - питав Лемішка у наймички, заглянувши в станю.

- Там де й пани, - одказала проворна наймичка.

- А пани де ділись?

- Поїхали в гай гуляти, на якусь маївку, чи що.

Лемішка вилаяв жінку, а на другий день причепився й до Зосі, на котру він був вже давно сердитий.

Зося в сльози, а стара Леміщиха й собі. Лемішка вийшов в сіни і тільки дверима гуркнув. Од того часу Лемішка не ховався з своєю неприхильністю до невістки, а невістка почала навіть зневажати свекра і, маючи велику надію на Леміщиху й на Якима, почала вередувати та трохи коверзувати.